Родичі зниклих на Донбасі "ополченців" із Росії: Влада і не думає допомагати

Про це повідомляє depo.ua з посиланням на "Газета.Ru".

Зокрема, видання розповідає про матір і наречену краснодарця, що командував батальйоном під час боїв за Слов'янськ, разом з братом 27-річного "ополченця".

Жінки півтора року шукають своїх хлопців.

За цей час зрозуміли одне - офіційні органи допомагати їм не збираються. Кілька разів в зоні військового конфлікту рідним натякали на можливість викупу зниклих, розповідали, що бачили їх в ізоляторах Дніпропетровська та Києва. Але все це на рівні чуток - мати продовжує вірити, що її син живий.

Так само сотні матерів інших бойовиків, безвісти зниклих під Іловайськом, Дебальцевим і Щастям продовжують пошуки.

"Навчався у коледжі на юриста, але пішов з останнього курсу. В армії у нього з'явилася спеціальність, добре розбирається в слабкострумових системах - відкрив підприємство, займався складанням і установкою пожежних сигналізацій, домофонів, систем стеження. Паралельно з товаришами організував рух "Твереза ​​Кубань", проводив "Російські пробіжки", турніри зі змішаних єдиноборств, був заступником отамана козачого куреня імені Єрмолова", - по черзі перераховують мати і наречена Артема Авер'янова.

У лютому 2014 кубанським козакам запропонували допомогти під час анексії Криму Росією, у "відрядженні" на півострові Авер'янов пробув з кінця лютого по 16 березня. Його загін стояв на самому кордоні з Україною - півострові Чонгар.

"23 квітня отримали лист подяки від президента Путіна … 2 травня, відразу після погрому в Одесі, виїхав на кілька днів у Крим, а потім сказав, що їде до Ростова. У справах бізнесу він часто їздив у сусідню область, тому поставилася нормально. Подзвонив вже з блокпосту. Просив мамі нічого не говорити, спокійно готуватися до весілля, яке призначили на 16 серпня. Обіцяв через два тижні повернутися".

Рідні вмовляли його повернутися, але чоловік казав, що " не може кинути пацанів" зі свого батальйону.

16 липня 2014 батальйон "Тора" (Артема Авер'янова) кинули на передову - із ставки командування в місті Сніжне прийшов наказ йти на поле соняшників.

"Не знаю, хто погоджував такий план. Фактично це був наказ на знищення", - розповіла "колега по службі" Авер'янова.

Останній раз "Тор" вийшов на зв'язок 3 серпня. Попередив, що через проблеми з мережею пару днів буде недоступний. Пропав він біля донецького села Червона Зоря.

У жовтні в "ДНР" поїхав батько Артема Вадим Авер'янов. Спочатку чоловіка всерйоз не сприймали, навіть до донецького готелю селити відмовлялися. Тоді він звернувся до терориста "Мотороли".

Чоловік декілька днів обшукував всі морги та лікарні, однак результату не було.

І рідні Авер'янова дійшли висновку, що існують розрізнені групи як з російського, так і з українського боку, зайняті пошуком зниклих в зоні військового конфлікту на Донбасі. Очільники "ЛНР-ДНР" також, як і офіційні органи Росії, при цьому самоусунулися і не допомагають у пошуках. Вони зверталися вже в усі інстанції: і в Москву, і в Київ, і навіть в ОБСЄ. Всі мовчать. Мати зниклого бойовика каже, що після початку активного розшуку через соцмережі їй щотижня пишуть десятки жінок з різних регіонів Росії з такою ж бідою.

Джерела видання запевняють, що "комбата" терориста Гіркіна в українських СІЗО немає, такого точно не ховали б від громадськості.

За даними Олега Мельникова, який працював у комісії у справах військовополонених при "Міноборони ДНР", зниклих безвісти "ополченців" близько півтора - двох тисяч.

"З місцевими, звичайно, простіше: зазвичай їх всі знали, хто і звідки родом, навіть якщо він воював тільки під позивним. З російськими добровольцями складніше: часто, крім позивного, про нього мало, що знали, а родичі з Росії просто не знали куди звернутися", - говорить Мельников.

За його словами, якщо людина після бою вважається зниклою без вісті (в морг і лікарню тіло не надходило, прізвища немає в списку полонених) - то на 99% він загинув. З високою ймовірністю – "прикопаний" прямо на полі бою.

"Таких братських могил на фронті багато з обох сторін. Це "котел" під Іловайськом, бої під Мар'їнкою. При хаотичному відступі, проривах втрачався зв'язок з командуванням, і тоді часто "двохсотих" "прикопували" поруч, оскільки не могли гідно поховати на батьківщині. Є й бюрократичні проблеми. Так, перед відступом зі Слов'янська автобус в Семенівці з моїми людьми розстріляли - загинули, у тому числі, двоє добровольців з Росії. Так як судмедексперта під рукою не було, довідку про смерть ми оформити не змогли. Незважаючи на те, що ми особисто поховали людей, ще п'ять років вони офіційно будуть вважатися безвісти зниклими", - розповідає Мельников.