Повзучий наступ: Які села звільнили ЗСУ на Світлодарській дузі (КАРТА)

Depo.ua продовжує відстежувати події у зоні проведення антитерористичної операції та навколо неї.

Сенсаційну новину оприлюднив сьогодні волонтер з Дніпра Юрій Мисягін, який вже багато років опікується українськими військовими на Світлодарській дузі і, за сумісництвом, виконує роль альтернативної прес-служби ЗСУ з цього регіону.

За його словами, військові різних підрозділів 54-й бригади і підпорядкованого їй 24-го батальйону "Айдар" були змушені спланувати і провести військову операцію.

Мисягін зазначив, що таке рішення було прийняте через систематичні провокації і обстріли наших позицій на Світлодарській дузі з забороненого Мінськими домовленостями важкого озброєння: мінометів калібру 82-мм і 120-мм калібру, ствольної артилерії 122-мм і реактивних установок залпового вогню "Град".

"В результаті раптових військових дій наших підрозділів були звільнені декілька селищ, мешканці яких зустрічали нашу піхоту як визволителів, також були взяті під наш контроль кілька стратегічних висот", – написав Мисягін.

Depo.ua спробував дізнатись: які саме селища та висоти вдалося звільнити українським воїнам. Однак, уточнюючих даних з достовірних джерел отримати не вдалося. І Юрій Мисягін, і прес-служба 54-ї ОМБр проігнорували наше прохання прокоментувати та уточнити дану інформацію.

Однак, проаналізувавши карту місцевості і попередні пости Юрія Мисягіна у мережі Facebook, ми можемо зробити наступні припущення.

На карті позначені всі підконтрольні бойовикам села в районі Світлодарської дуги. Червоним кольором зафарбована територія Донецької області (зараз під контролем "ДНР"), а білим – Луганської (зараз "ЛНР"). Так сталося, що Світлодарська дуга буквально вгризається між двома псевдореспубліками.

Отож, 18 листопада Юрій Мисягін писав, що "на Світлодарській дузі в районі поселення Новолуганське противник втратив свою передову кулеметну точку".

Дивимось на карту, і бачимо поруч село Лозове, з якого найзручніше вести обстріл підконтрольного Києву Новолуганського.

Крім цього Мисягін неодноразово писав, що ЗСУ давно по факту стоять біля Дебальцевого і мало не стукають у міську браму. Зокрема: "з наших передових позицій місто вже добре видно".

Тому логічно було б припустити, що послідовним результатом діяльності 54-ї бригади в цьому районі було б захоплення території, яка розділяє позиції бригади і окуповане місто Дебальцеве, а також приносить певні "незручності" бійцям у вигляді постійних обстрілів.

Тобто, судячи з усього, Юрій Мисягін у своєму пості мав на увазі села: Лозове, Нижнє Лозове і Логвинове. Можливо навіть Калинівку, але це вже було б надто зухвалим навіть для 54-ї бригади, відомої своєю "безбашеністю" (в хорошому значенні цього слова).

Але тут треба розуміти, що Лозове і Логвинове ще з 2015-го року внаслідок жорстких боїв були повністю зруйновані і там наразі немає мирних жителів, а у Нижньому Лозовому навіть до війни жило всього 11 людей. Тому в контексті звільнення їх, як населених пунктів тут говорити трохи недоречно. Але як стратегічні вогневі точки – дані села, безсумнівно, мають велику вагу.

До речі, окуповане терористами Дебальцеве, а також села Лозове, Логвинове, Нижнє Лозове і Калинівка за "Мінськом-1" мають бути під українським прапором, тому звільнення їх 54-ю бригадою не буде вважатись порушенням взятих на себе Україною міжнародних зобов'язань.

З меншою долею ймовірності бійці 54-ї бригади могли звільнити Санжарівку, Надарівку і Польове, які розташовані досить кучно на березі річки Санжарівка і мають сумарне населення менше 100 жителів, а також/або Великогорівку, яка знаходиться трохи північніше.

Логіка цього напрямку пояснюється подіями, які відбуваються в Луганську: поки бойовики "ЛНР" зайняті переділом влади, можна було скористатись моментом і звільнити декілька прифронтових сіл.

Та як би там не було, ми зараз можемо лише аналізувати вже доступну інформацію і на її основі робити певні припущення. А як воно було насправді, дізнаємось лише згодом – офіційного дайджесту прес-центру штабу АТО, або, що більш ймовірно, з наступних постів Юрія Мисягіна.