"На жаль, його не почули": Чому самоспалення ветерана на Майдані – привід для тривоги усього суспільства

У ніч з 10 на 11 жовтня у самісінькому центрі Києва ветеран російсько-української війни Микола Микитенко підпалив себе. Це сталося на Майдані Незалежності о 3:30 ночі. Він зробив це, аби продемонструвати свою незгоду із політикою чинної влади

"На жаль, його не почули": Чому самоспал…

 

 

Отримані чоловіком глибокі опіки – 97% пошкодження тканин, виявилися несумісними із життям. 14 жовтня він помер.

Журналісти Depo.ua згадали інші випадки, коли люди спалювали себе через протести в інтересах нашої країни та попросили пояснень самого явища самоспалення людьми у психолога, аби зрозуміти: такий вчинок може бути нехай і жахливим, але вибором здорової людини. Втім, коли люди починають палити себе на вулицях у спробі щось донести суспільству та владі – це означає хворобу усієї країни, починаючи з самісінької її верхівки.

"Думаю, як буду горіти?! .. як Василь Стус?!, Вистачить сил довести, що Україна, понад усе!!! ... Дістало !!! вийдіть усі, побратими, як 24 числа, візьміть зброю в руки, і захистіть нашу, рідну Україну!!!", – це повідомлення ветеран війни Микола Микитенко залишив на своїй сторінці о 00.14 11 жовтня, за кілька годин до того, як вчинити підпал.

Він не горів, як Василь Стус. Але горів, як Василь Макух, якого, з вищою ймовірністю, Микола Микитенко і мав на увазі. Проти влади. Проти російського впливу. За незалежну Україну.

За даними деяких ЗМІ, останнім постом ветерана було повідомлення "Зараз 03:25. Мені дуже хочеться, щоб Україна була самостійною". На його сторінці нині цього посту немає.

"КПУ, як та собачка, виконує добросовісно всі примхи московського господаря, а Ви, шановний секретар ЦК КПУ, говорите, що її утворення у складі єдиної РКП(б) знаменувало собою новий етап у будівництві нашої… Так, це був новий етап ворожих підступів після Переяслава, за що український народ поплатився мільйонами своїх найкращих людей", – йшлося у останньому листі Василя Макуха. 

5 листопада 1968 року він, облившись бензином, вибіг  на Хрещатик із вигуками "Геть окупантів!" та "Хай живе вільна Україна!". Від отриманих опіків він невдовзі помер, а його нарекли "першим українським смолоскипом волі". Втім, не останнім.

Через 10 років, у переддень шістдесятої річниці від проголошення самостійності України Центральною Радою, біля могили Шевченка спалив себе ще один українець – Олекса Гірник. Він зробив це, протестуючи проти русифікації України. 

"Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець", – писав Гірник у листі до своєї дружини перед тим, як піти на цей крок. Звісно ж, радянським режимом вчинок замовчувався.

Того ж року спалив себе Муса Мамут – кримськотатарський активіст, який протестував проти нехтування правами свого народу.

Питання лише у тому, що ані Василь Макух, ані Олекса Гірник, ані Муса Мамут не знайшли іншого шляху показати свій кричущий протест, крім самоспалення, у тоталітарному режимі СРСР, який ще десятиліттями замовчував ці випадки, побоюючись українських повстань.

Тим часом воїн із позивним "Ворон" не знайшов цього шляху у нібито демократичній Україні, у 2020 році. За влади, яка нібито пропагує діалог зі своїми громадянами, але в реальності навідріз відмовляється їх чути, дозволяючи "реванш" проросійських сил. І це неймовірно тривожний сигнал для усього нашого суспільства. 

Чому люди це роблять

Самогубство завжди здається нам чимось ірраціональним, неправильним і протиприродним. Чимось, що нібито явно вказує на психічні негаразди людини, яка це робить. 

Щодо загиблого Миколи Микитенка у мережі з’являлися різні повідомлення, здебільшого від "Facebook-експертів". Були і думки про посттравматичний синдром та інші стани, отримані у результаті перебування на фронті. Деякі ЗМІ запускали повідомлення про те, що цей вчинок він здійснив через нещасливе кохання, та цю тезу твердо заперечила родина чоловіка. Втім, останні дописи на його сторінці, а також свідчення очевидців його промови перед самоспаленням чітко вказують на політичні причини, а саме незгоду з політикою президента Зеленського. Це також підтвердила донька Ворона Юлія Микитенко.

Пояснити саму суть публічного самоспалення та вивчити справу Микитенка ми попросили психологиню Наталію Улько.

Як каже пані Наталія, публічне самоспалення – це майже завжди про кричущий протест, який для людини з тих чи інших причин неможливо висловити в інакший спосіб. І за її словами, з дописів загиблого у соцмережах, і свідчень очевидців можна передбачити, що цей вчинок був абсолютно свідомим.

"Він чітко розумів, що саме робить, тож це точно не був стан афекту. Більше того, він робив це без залучення інших людей, аби його не могли врятувати", – каже фахівчиня.

За її словами, він зробив це не у лісі, не за рогом будинку, а публічно. У центрі, звідки, ймовірно, починався його шлях за боротьбу, його шлях на війну. 

"Те, щоби я побачила – це був такий його, на жаль, акт проголошення в безнадії, певна декларація. Владі, президенту, суспільству, громаді. І він про це написав. Що це його остання спроба. На жаль, по-іншому він не зміг донести той біль і те горіння, які були всередині нього. І можливо, горіння зовні – це можливість висловити внутрішній біль. І цей біль – неймовірно сильний. Людина, яка йде на подібне, чітко уявляє як все відбуватиметься. Вогонь – одна з найстрашніших смертей, повільна і неймовірно болісна", – каже вона. 

Як каже Наталія, якби самоспалення не було публічним та прив’язаним до політичних подій, ми б справді могли говорити про певні ознаки психічних розладів. Втім, не у даному випадку.

"Якщо подивитися на відомі нам самоспалення, то всі вони протестні. Здебільшого у 60-х роках. І для людини подібний акт може бути вибором, а не наслідком психічних негараздів. Інколи самоспалення, за задумом автора, може уособлювати страждання, які він відчуває від несправедливості. Це вибір. Ми  можемо цього не розуміти, і це нормально. Нам важко це зрозуміти, але інколи люди, психічно здорові та свідомі себе люди чинять подібне з протесту, саме у такий спосіб. На жаль.  На жаль, адресати його не почули", – каже психологиня.

Тим часом Офіс Президента України і сам Зеленський досі не продемонстрували ані найменшої уваги до цього випадку. І це, як то кажуть, замість тисячі слів.

Бути уважними

Не можна проігнорувати також ще один відверто хвилюючий момент. Перед самоспаленням Микола Микитенко написав кілька дописів причетних до майбутнього вчинку. Від моменту, де чітко йдеться про горіння до невідворотнього лишалося кілька годин. Ці дописи бачили принаймні кілька людей. І кілька людей залишили коментарі у стилі "Емоції. Остигни".

Тож ми запитали психологиню Наталію Улько, чи можемо ми за дописами із соцмережі зрозуміти стан та наміри людини, і що зробити, аби така увага,можливо, колись врятувала життя?

Пані Наталія зазначає, що зрозуміти наміри людини, тим паче із дописів у соціальних мереж може бути вкрай складно. Втім, краще зайвий раз не залишитися байдужими та спробувати зв’язатися з людиною, яка пише, на вашу думку, підозріло або ж буквально декларує свої наміри.

"Спробуйте зв’язатися з цією людиною. Не можна напряму – через друзів, родичів, знайомих, побратимів/посестер. Дізнайтеся, де вона знаходиться. Запитайте про її плани та чи можете ви до них (наприклад) приєднатися. Головне – спілкуватися. Навіть коли на гарячих лініях працюють з тими, хто розмірковує про самогубство, то найважливіше – це втримати людину протягом 15-ти хвилин. Цим ви можете врятувати життя. Проговорити важливе, дати людині безпечно виплеснути свої емоції.

У певних ситуаціях людина просто не може впоратися із власним емоційним наповненням", – каже психологиня.

За її словами, деяким трагедіям можна запобігти, якщо ми просто будемо більш уважними до людей поруч із нами.

"Щодо реакції людей "це все емоції, остигни" – це, на жаль, звичайна людська реакція. Люди таким чином думають, що можуть когось заспокоїти. Причина – вони просто не можуть впустити у свою психічну реальність саму можливість такого випадку із кимось зі своїх знайомих/друзів. Але у цієї людини була інша психічна реальність. І у його реальності це був вихід. Такий страшний, але єдиний. І у смерті винних немає", – каже пані Наталія.

Вона додає, що якщо бути уважним до близького і не обезцінювати його страждання, а розуміти, що вони серйозні і говорити про це, то вихід може знайтися інший.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"