Мінський глухий кут: Знову війна чи остаточне відділення Донбасу?

І тепер жодна сторона не розуміє, як рухатися далі. Точніше всі сторони будуть рухатися в своєму напрямку, який не влаштовуватиме протилежну сторону.

Що хочуть Оланд і Меркель?
І Німечччина і Франція хочуть закрити питання України якомога швидше. Це питання буде одним із топових на нанаступних виборах і перемога в ньому додасть їм балів. Весь політичний досвід канцлера Німеччини і президента Франції підказує їм найпростіший варіант – боснійський сценарій, який перетворив Боснію та Герцеговину на конфедрацію і, що, не менш важливо, на найкорумпованішу і найбіднішу країну Європи. Те, що нам пропонується – це найпростіший варіант для ЄС, який готовий навіть виділити якісь кошти, на те, щоб Україна погодилася на цей варіант. Що буде далі, ЄС особливо не хвилює. Європейці стомилися і їм просто хочеться пошвидше завершити всю цю історію. В ідеалі їх план виглядає так: вибори в першому півріччі, а наприкінці року часткове зняття санкцій з РФ. Це підтримає бізнес, а значить і велика частка електорату.

Що хоче Путін?
Тут немає чогось особливо нового – Путін продовжує хотіти розколоти Україну на купу шматків і утворити Новоросію, як мінімум, з кордоном по Кіровоградську область. Тому вибори на Донбасі – це його фішка і тут він абсолютно солідарний з німцями та французами.

Що хоче Україна?
Україна хоче заморозки конфлікта по нинішніх кордонах. Ще Україна дуже хоче введення миротворчих військ, які б розділили цю зону. Правда, проти другого пункту виступають всі наші союзники.

Що буде далі?
У нас, на жаль, є три варіанти розвитку подій: перший – продовженя ситуації ні миру ні війни, другий - це нова активна фаза віійни з РФ і, нарешті, третій - поступове і неминуче відділення цієї частини Донбасу і перетворення його на окрему країну. Уявити собі, що парламент буде приймати окремий закон про вибори чи тим більше, новий закон про амністію неможливо.

Яка вірогідність воєнного сценарію? Можна припустити, що Путін спробує провести кілька локальних операцій і відвоювати якісь частинки Донецької чи Луганської областей. Поки вірогідність широкомасштабної війни не дуже висока. В той же час Путін не хоче створювати і квазідержави - його ціль Україна, а не третина Донбасу. І головне, Путін не поспішає, бо в нього нема демократичних виборів. Путін буде підтримувати ситуацію «ні миру ні війни» і продовжуватиме клеїти дурня. Його головне завдання – впевнити Меркель і Оланда, що саме Україна винна в зриві домовленостей. Чи зможе він це зробити? Судячи з усього європейці готові погратися в цю гру, щоправда, їх зупиняє те, що половина країн ЄС не готова підтримати таку позицію.

Насправді почалася довга гра нервів, яка може закінчитися трьома варіантами: найменш вірогідний - ЄС зіграє в гру Путіна і зробить вигляд, що Україна в усьому винна, другий варіант – європейці до кінця року так і не наважаться на якісь кроки і, нарешті, третій варіант – ЄС почне схилятися до того, щоб Україна офіційно відділила ці території. Третій варіант звичайно ж довготерміновий, але досвід все тієї ж Югославії показує, як такі механізми працюють (варто нагадати, що зараз членство в ЄС для Сербії ув'язується з одним єдиним пунктом – визнанням незалежності Косово). Сьогодні можна з великою вірогідністю припустити, що ЄС вибере мікс із другого і третього варіанту - тягнутиме час і схилятиме нас до визнання (де-факто, звичайно) незалежності ЛДНР.

Чому мовчать єврооптимісти?
Після вчорашнього засідання Нормандської четвірки всі проєвропейськи настроєні політики і громадські діячі мали б кричати про зраду. Але цього не сталося і не станеться. Як це не парадоксально, але винним знову будуть робити Порошенка, хоча Клімкін зайняв єдино правильну позицію. В найближчі дні всі знову говоритимуть про те, що треба виходити з мінського формату, що треба переходити до формату «Женева плюс» і т.д. Хоча насправді, єдине, що сьогодні потрібно – це консолідація всіх політичних сил. Ситуація в нормандському форматі зараз, як ніколи, складна для нас. Ми наодинці, по суті, протистоїмо РФ, Німеччині та Франції. І зараз потрібно зіграти віртуозну партію, щоб переламати ситуацію на свою користь. І тут, 50% успіху буде залежати від того чи буде консолідавана українська еліта чи ні.
І останнє. Після вчорашнього, хтось іще сумнівається, що відмова в безвізовому режимі залежить від одного рядка в законі про електронне декларування?