Чорне і біле. Закон про реінтеграцію Донбасу - зрада чи перемога?

Це проект-дискусія, що складається з матеріалів, у яких немає істини, а є лише дві протилежні точки зору – і ваша оцінка. Матеріали побудовані за принципом шахової партії: хід чорних – це негативна характеристика людини, події чи ситуації, а хід білих – відповідно, позитивна характеристика.

Одразу попереджаємо: автори не завжди поділяють точку зору, яку висвітлюють і все написане ними є оціночними судженнями. Хто грає чорними, а хто білими – вирішується кожного разу по ситуації.

Наступною у нашому проекті буде дискусія довкола законів про реінтеграцію Донбасу, зокрема, прийнятого 6 жовтня у першому читанні "Проект Закону про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях".

Сьогодні білими грає Володимир Миленко, а чорними – Руслан Рудомський. Першими починають білі, а хто виграв – вирішуйте ви і пишіть свою думку в коментарях.

Хід білих: Перше і найголовніше, що є в цьому законі – це стаття 1, в якій взагалі ні про які "ДНР" та "ЛНР" не йдеться. А в ній прямим текстом говориться про те, що "збройні сили Російської Федерації і окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють окупаційну владу та загальний контроль Російської Федерації" на території частини двох областей України, Донецької і Луганської. Уже одним цим цей закон – на користь Україні. І прямою наводкою б'є по Росії.

Хід чорних: Без введення воєнного стану і оголошення війни Росії – все це "Фількіна грамота", яка на практиці нічого не змінить. У нас і так офіційно не було ані "ДНР", ані "ЛНР" – були ОРДО (Окремі райони Донецької області) і ОРЛО (Окремі райони Луганської області). Не кажучи вже про те, що Захарченко й Плотницьким класти з прибором хотіли на те, як їх "республіки" називають у Києві.

Удар прямою наводкою по Росії? Три "ХА". Чомусь здається, що Путіну у всій цій історії з Донбасом і Кримом найменше цікавить саме те, який статус йому і його країні присвоюють в українському законодавстві. Він на міжнародні угоди начхав, а тут якісь закони країни, з якою він навіть не рахується. Такі як Путін визнають лише право сили, але аж ніяк не силу права.

Хід білих: Найскандальніша стаття – сьома, де йдеться про Мінський протокол і Мінський меморандум 2014-го року, та "Комплекс заходів" від лютого 2015 року. А, скажіть-но, яку шкоду принесли ці документи України? Так, частина Донбасу залишається під контролем Росії (будемо називати речі своїми іменами – Захарченко і Плотницький та їх квазі-влада лише підрозділ ФСБ чи інших спецслужб Росії). Але – якби не було цих документів, Донбас би зараз був звільнений? Ні. Мінськ, як перший, так і другий, зупинив не Україну, а Росію.

Україну, якщо хтось забув, зупинив наступ регулярних російських військ в серпні 2014-го року. А от Росію зупинили якраз ці домовленості. І зупиняють досі – паралельно втягуючи в санкційні кола пекла. (До речі, "ДНР" і "ЛНР" під санкції потрапили ще в липні 2014-го року.)

Тобто, Україні шкоди від цих домовленостей, за великим рахунком, ніякої. Лише плюси. В проекті закону йдеться про окупацію частини територій Росією. То навіщо ці істерики про те, що, мовляв, закон виведе Росію з-під удару, переключивши увагу на "Новоросію"?

Хід чорних: Давайте читати Мінські угоди не вибірково, а повністю. Крім всього іншого, Мінські угоди передбачають вибори на окупованих територіях та дозволяють бойовикам ОРДЛО облаштовувати своїх суддів та власну міліцію у складі амністованих бойовиків. До того ж, не слід забувати, що вони були підписані невідомо ким від імені України (тобто, відомо, але статус цих осіб досить розмитий).

Так, свого часу Мінські угоди зупинили наступ російських танків: спочатку під Іловайськом в серпні 2014-го, а потім і під Дебальцевим в лютому 2015-го. Але навіщо їх узаконювати зараз? Яка в цьому вигода Україні? Мінським угодам треба подякувати за їх вклад в історію, присипати нафталіном і рухатись далі, а не надавати їм друге життя, вводячи в законодавче поле держави.

Хід білих: Три роки тому прийняття попереднього закону про особливий статус Донбасу викликало точно таку ж істеричну реакцію частини політичних сил – сил, які умовно називаються "право-патріотичними". Чим нас тільки не лякали – і тотальною амністією, і Гіві з Моторолою в Раді. І що? І нічого. Амністії немає, навпаки – в різних областях України час від часу судять спійманих "Л-ДНРівських" терористів, дають серйозні строки.

Гіві і Моторола не в українському парламенті, а у пеклі. Але суспільство знову лякають цими ж байками. (Хіба що вищезгаданих персонажів не згадують, незручно.) Чи ж це не показник того, що усі ці істерики не мають під собою ніякого реально ґрунту, а лише політичні вигоди для певних сил?

Хід чорних: На жаль (чи на щастя – кому як), у нас такий політикум, що істеричні реакції були і будуть завжди: як не одних, то інших, як не на одне, то на інше. Але я б не став, відштовхуючись від цих реакцій, робити висновки про корисність чи шкідливість тих чи інших законів.

Але, якщо вже керуватись такою логікою, то можна сказати так: якщо істерять "право-патріотичні" сили, значить потрібно насторожитись – а раптом і справді десь причаїлась #зрада? І навіть якщо в попередньому випадку її не виявилося, це аж ніяк не гарантує того, що її не може бути апріорі.

Підсумок

Білий: Нічого страшного в законі я не побачив. Те, чим залякують опоненти, Україна вже пережила – і нічого з нею не сталося. Натомість по Москві і Мінськ, і українські закони вдарили сильніше, ніж по нам.

Можна також згадати про те, що якраз на Росії, та й серед проросійських сил в Україні, цей закон назвали, прямо кажучи, поганим. Це, звісно ж, непрямі – але все-таки ознаки того, що закон 7163 – це не те, що хотіли б бачити в Кремлі..

Чорний: На Росії вже так досконало навчились читати українські постмайданні настрої (а, будьмо відверті, для цього великого розуму не потрібно), що цілком можуть зробити незадоволений вигляд спеціально для того, щоб на контрастах отримати народне схвалення вигідних їй ініціатив.

Якщо ж по суті, то недалеко від істини перебувають ті, хто стверджують, що це – закон про капітуляцію, оскільки фактично узаконює владу російської окупаційної адміністрації (та сама 1-ша стаття) і амністує бойовиків-терористів (7-ма стаття).

Нагадуємо: пишіть в коментарях – хто, на вашу думку, був переконливішим сьогодні – білі, чи чорні.