Чому ЗСУ ризикують спецназом у "сірій зоні"

Все частіше в пресі доводиться зустрічати здогадки про нову стратегію ЗСУ в так званій зоні АТО. Що, начебто активізація українських диверсійно-розвідувальних груп в сірій зоні є більш ефективною, ніж робота артилерії. То насправді так це, чи ні?

Щоб розібратись у цьому, потрібно згадати елементарні основи діяльності спецназу в армії. Війська спецпризначення – це спеціальна розвідка. Їхня основна задача полягає в зборі інформації. Але розрекламований творами Голівуду образ такого собі двометрового "спецпризначенця" Арнольда Шварценеггера, який поливає вогнем цілі батальйони з крупнокаліберного "Утьоса" наперевіс – міцно ствердив себе у масовій свідомості.
Насправді , коли диверсійно-розвідувальна група в тилу ворога змушена вступити в вогневий контакт – це майже провал. Спецназівці відкривають вогонь лише тоді, коли іншого виходу не залишилось. Група, яку ворог виявив на своїй території – з вірогідністю на 90% буде знищена.За винятком, хіба що, добре спланованої засідки або нальоту – коли вогневий контакт дає максимальну ефективність у захопленні "язика", цінних документів чи обладнання. Із заздалегідь продуманими і добре замінованими шляхами швидкого відступу.

Задача спецназу – це "промацування" оборони противника, збір інформації, передача координат цілей, інколи, можливо, – швидке корегування вогню. За роки війни на Донбасі найбільші втрати ворогу український спецназ і розвідка завдали, мабуть, саме корегуванням вогню – коли цілі колони ворога злітали в повітря від точно наведених "Точок У" і "Ураганів".

Ще одна важлива задача розвідки і спецназу – це боротьба з диверсійно-розвідувальними групами противника. Які останнім часом на фронті, дійсно, активізувалися.

Ось тільки одне з останніх зведень з Авдіївки: "… в 19.00 біля Авдіївки ДРГ ворога кількістю до 8 чоловік з напрямку Ясиноватої, під прикриттям 82-мм мінометів зробила спробу підійти до опорного пункту ВСУ. Відкривши вогонь на ураження, бійці ЗСУ змусили диверсантів відійти…". Або зі станції Майорськ: "…Біля 21.30 ДРГ ворога з 10 чоловік спробувала пройти вздовж залізничної колії біля станції Майорськ, де натрапила на український спостережний пост. Бійці обстріляли групу, після чого диверсанти під прикриттям 120-мм міномета відступили з втратами…".

Тобто – задачі спецназу і розвідки статутами чітко визначені. Це елітні, професійні підрозділи, на підготовку яких пішло багато часу, зусиль і коштів.

Але, на жаль, на цій війні спецназівців відправляли й штурмувати висоти в зоні "Д", і прикривати відхід основних військ – як це було в Дебальцевому. Тому що це найбільш підготовлені військові підрозділи і в хаосі війни вони найкраще "затуляли діри" в обороні, чи наступі. І гинули, як прості піхотинці.

То ж, мабуть, хибно стверджувати, що диверсійно-розвідувальні групи можуть ефективно замінити роботу артилерії, чи інших підрозділів. Мабуть, такий підхід застосовується, знову ж – вимушено, через неможливість застосовувати більш потужні засоби ураження за Мінськими домовленостями. Саме ця проблема найбільше сьогодні злить наших воїнів: десятки важких снарядів щодня прилітають з окупованої зони по всій лінії фронту – а ми можемо у відповідь "насипати" їм лише до 82-мм.

Офіційно лише вчора, 18 липня 2016 р. в рядах ЗСУ від обстрілів важкої артилерії загинув 1 боєць і 5 поранені. Неофіційно – волонтери стверджують, що від прямого попадання в позиції "N-ї" бригади втрати "двохсотими" більші, причому калібри з того боку спостерігались від 120 до 150-мм. А ми відповідаємо їм "з усього, що є" – тобто з автоматів, ручних гранатометів і АГС. Бо важке озброєння, за домовленістю, відведене. А ми кожного дня втрачаємо хлопців.

Військові вже давно кажуть, що в даному випадку нам потрібно брати приклад з Ізраїлю – який гатить по терористах високоточними ракетами у відповідь на найменший постріл – навіть, коли ті стріляли з мирних кварталів. Захищаючи своїх людей, Ізраїль не зважає ні на яке "світове співтовариство". До цього вже всі звикли, й кожного разу "товариство" тепер лише знизує плечима: "Ну, такі вони, ці ізраїльтяни, войовничі!"Бо нападник повинен знати, що кара у відповідь – неминуча!

Звичайно, розвідники – це "пси війни", й вони рвуться карати ворога за підлість. А в вилазках ДРГ росте професіоналізм і накопичується величезний досвід. Який дуже знадобиться, коли Україна почне наступ на окуповані території – а це, рано чи пізно, станеться обов’язково. Звичайно, дуже ефектно злітають у повітря ешелони в тилу ворога – майже, як у старих кінофільмах про фашистів. Але кожний такий вогневий контакт – це ризик людських втрат, причому втрат кращих із кращих, еліти війська.

Мабуть, безпечніше влупити по підлому сєпару або "настамнєту з РФ" важким "чемоданом" у відповідь, кілометрів десь так з 30 – щоб вони навіть і не зрозуміли, звідки воно прилетіло. Ніж ризикувати в рукопашному бою своїми найкращими хлопцями. Снарядів не шкода, а хлопці ще знадобляться для визволення Донбасу.

А українські розвідники, й справді, все частіше пробираються у тил ворога. Щоб покарати саме тих виконавців, координати яких засікли під час обстрілу. Й щоб ворог, як і на Голанських висотах, знав, що розплата за підлість неминуча. Ну, а там, дивись, і наша арта під корегування на ніч підтягнеться. Або хоча б вдасться насипати їм з "дозволеного" 82-мм…