Чому зривається розведення озброєнь в "зонах безпеки" Донбасу

21 вересня цього року Тристороння контактна група погодила документ про розведення сторін уздовж лінії зіткнення на Донбасі та розподілення території конфлікту на три "зони безпеки".

На першому етапі дане розведення заплановано на трьох ділянках з чітко визначеними координатами. Йдеться про населені пункти Золоте та Станиця Луганська на Луганщині, а також Петрівське, Старобешевського району, на Донеччині, де у пілотному режимі будуть сформовані зони безпеки, кожна площею не менше 4 км2.

Однак, минуло вже два місяця, а даний процес досі не доведений до кінця. Більше того, складається враження, що дане питання, як це часто буває, спускається на гальмах. Принаймні, такі висновки можна зробити зі звіту ОБСЄ, оприлюдненого 20 листопада.

"Збройні сили України, "ЛНР" та "ДНР" не змогли гарантувати безпеку спостерігачів СММ через можливе мінування території. Доступ спостерігачів на усіх трьох ділянках розведення залишається обмеженим, однак спостерігачі можуть здійснити моніторинг деяких зон на цих ділянках" – йдеться у повідомленні місії.

Що характерно, подібні речі відбулися далеко не вперше. Аналогічну заяву представники місії ОБСЄ робили і 16 листопада, і 3 листопада, і раніше.

І нехай у Станиці Луганській відведення військ стало цілою проблемою, що вилилось в офіційну заяву голови Луганської військово-цивільної адміністрації Юрія Гарбуза про рішення вищого керівництва країни не відводити війська з даного населеного пункту. Але ж у Золотому і Петрівському розведення сил з горем-пополам відбулося. Принаймні, офіційно. Однак, як бачимо, по факту до стану "зони безпеки" в зазначених містечках ще працювати і працювати.

Разом з тим навіть в даних населених пунктах спостерігається ескалація ситуації та значне збільшення порушень режиму припинення вогню. У тому числі з використанням збройними формуваннями "Л-ДНР" озброєння і військової техніки, які повинні бути відведені на визначені Мінськими угодами відстані. Наприклад, 10 жовтня поблизу Петрівського спостерігачами СММ ОБСЄ зафіксовано один вибух в межах ділянки розведення, а 11 жовтня – 9 вибухів поблизу населеного пункту Золоте.

Представник ТКГ від України Євген Марчук пояснює, що зрив даного процесу відбувається через відсутність "третейської сторони", тому що неможливо запровадити для сторін протистояння відповідальність за порушення домовленостей, адже ОБСЄ здійснює лише моніторинг і верифікацію на лінії розмежування. За його словами, єдина можлива відповідальність – це "оцінка і претензії один одному, а також оцінки з боку світової спільноти".

Ситуацію можна було б змінити, якби за зразком Південного Лівану до зони конфлікту на Донбасі було введено міжнародні війська з важкою артилерією й танками – зазначив у коментарі DW експерт берлінського бюро Європейської ради з міжнародних відносин Ґустав Ґрессель. Це, на його думку, могло б "гарантувати дотримання перемир'я, а з іншого боку – дати зрозуміти, що через ці війська не можна просто так пройти, що можна натрапити на вогонь". "І лише тоді можна говорити про готовність далі відводити війська на Донбасі" – переконаний Ґрессель.

Таким чином складається враження, що поточний стан речей вигідний всім: і Україні, і терористам. Інтерес України при цьому цілком зрозумілий: влітку наші збройні сили досягли певних успіхів у встановленні свого контролю над стратегічними шматками так званої "сірої зони", які зараз віддавати банально шкода. 

Тоді виникає цілком логічне питання: а навіщо було взагалі затівати всю цю катавасію з розведенням сторін? Відповідь, насправді, лежить на поверхні: виграти час. Адже вся суть "перемир'я", у різних його іпостасях, зводиться для нас до одного – перечекати, перетерпіти отой нездоровий інтерес Росії до наших територій. Тобто, дочекатись того часу, коли Росія під тиском зовнішніх (санкції) і внутрішніх (крах економіки, соціальна напруга) факторів махне рукою на Україну і залишить її у спокої. Якщо хтось знає інший реальний спосіб перемогти у цій війні – нехай поділиться ним. Адже попри те, що українська армія стала набагато якіснішою, її бюджет все одно у 10 разів менший, аніж бюджет російської армії.

До речі, така стратегія поведінки для нас не нова – історично так склалося, Україна переживала всіх своїх ворогів, бо ті помирали своєю смертю.

Що стосується терористів з так званих "Л-ДНР", то у них інтерес більш приземлений: чим довше буде тривати процес розведення сторін, чим довше буде розміновуватися територія, тим більше грошей їм вдасться "розпиляти" на різного роду схемах.

А як все оптимістично розпочиналось… Навіть передбачалось, що коли даний пілотний проект матиме успіх, то може бути прийняте рішення про розширення кількості таких "зон безпеки" до десяти. Пройшло два місяці, і можна сміливо вести мову про скорочення цих "зон безпеки" до однієї – нікому не потрібного у стратегічному значенні Золотого.

Але для того, щоб дати оцінку всім цим процесам, потрібно знати хоча б справжню їх мету. На жаль, тут ми можемо лише здогадуватись та висувати припущення.