Чи варто ЗСУ розраховувати на краще фінансування в 2017 році

Війна на Сході України змусила нас переосмислити ставлення до багатьох речей. Одна з них – Збройні сили України. Коли в 2012-му році фінансування української армії сягнуло історичного мінімуму (13,5 млрд грн, або 1% від ВВП) – в країні знайшлося дуже мало людей не з числа військовослужбовців, яких обурила ця ситуація. Хоча військові вже тоді попереджали, але їх ніхто не чув.

"Не вдалося знайти компромісу між оборонними потребами і ресурсами держави. Можна малювати повітряні замки, визначати пріоритети, але якщо не буде достатнього фінансування та відповідного ставлення держави до майбутнього Збройних сил, 2015-го чи 2017-го року нам не буде чим прикривати ані небо, ані морський простір" – заявив у 2011-му році заступник директора Департаменту озброєння та військової техніки Міноборони Сергій Бруль.

З висоти сьогоднішнього дня ця інформація виглядає пророчою і цілком логічною, а тоді вона пролітала крізь вуха більшості населення України, не викликаючи особливого резонансу. В 2011-му році для переважної більшості українців війна здавалась чимось далеким і нереальним, а армія – чимось непотрібним і обтяжуючим.

Але часи змінились і сьогодні саме від стану збройних сил чи не найбільше залежить сам факт існування України, як незалежної держави. Але чи усвідомлюють це керівники цієї держави? А давайте проаналізуємо.

На поточний, 2016-й рік, бюджет Міністерства оборони України офіційно становить 55,6 млрд гривень (при тому, що військові просили 86,9 млрд). Але при цьому реальних грошей було отримано лише 51,1 млрд. За інформацією позаштатного радника президента Юрія Бірюкова, решта 4,5 млрд гривень – це спеціальний фонд. З них 900 млн Міноборони має заробити самостійно, а ще 3,6 млрд обіцяли від продажу конфіскату з митниці часів Януковича. В грудні армія недоотримає 1,9 мільярда, які планується компенсувати за рахунок економії. "Зріжуть" 600 мільйонів на закупівлю палива, 500 мільйонів на закупівлю озброєння, 300 мільйонів на ремонті озброєння, 336 мільйонів на закупівлю тилового майна, і ще "по дрібниці" зі зв'язку, квартир тощо. Таким чином "нашкребуть" 1,9 мільярда, щоб заплатити в грудні військовим зарплату. Тобто, маємо офіційні 55,6 мільярда, які спочатку перетворилися в 52 мільярди, а у підсумку стали реальними 50-ма мільярдами.

Це інформація станом на серпень 2016-го року. Звісно, є шанс, що уряд до кінця року знайде можливість дофінансувати армію і закрити поточний рік без мінусів. Однак, враховуючи стан вітчизняної економіки, ці надії виглядають дуже примарними.

Не менш цікавою виглядає ситуація в контексті наступного року. Як стало відомо depo.ua з власних джерел, у бюджеті на 2017-й рік планується закласти на фінансування оборони і безпеки держави 129 млрд гривень, що становить 5% від ВВП. Скільки саме з них піде безпосередньо на фінансування ЗСУ, достеменно невідомо, але враховуючи те, що в 2016-му році при витратах на оборону і безпеку в розмірі 113,6 млрд грн (все ті ж 5% від ВВП, до речі), Міноборони отримало 55,6 млрд гривень, то можна припустити, що по аналогії в 2017-му ця сума складе близько 63 млрд українських грошей. Тобто, сума, яка близька до критичного військового бюджету (за словами все того ж Юрія Бірюкова він становить 62,6 млрд грн).

Якщо ці цифри не будуть переглянуті і в такому вигляді потраплять до бюджету країни на наступний рік, то можна буде сміливо стверджувати, що ситуація в цій сфері не покращиться. Частину коштів традиційно "з'їсть" інфляція, а на те, що залишиться, сильно не розженешся навіть при переозброєнні та комплектації армії (в цьому році вже зекономили на зимовій формі, замість нової видавши перешиту стару), не кажучи вже про якісь системні реформи, що давно назріли – як то реформа харчування в ЗСУ.

Невже знову не вдається знайти компроміс між оборонними потребами і ресурсами держави? Звісно, фінансування української армії останніми роками значно збільшилось, але й потреби цієї самої армії суттєво зросли. Сьогодні це армія не просто воюючої держави – це армія держави, яка, на хвилинку, веде війну на власній території проти окупаційних військ.

"Народ, який не хоче годувати свою армію, буде годувати чужу" – сказав колись Наполеон Бонапарт, і світова історія не раз підтвердила його правоту. Варто й нам задуматись над цими словами.