Чи стане промзона під Авдіївкою новим Дебальцевим

Українські бійці, попри усі спроби сепаратистів, продовжують утримувати відносно невелику територію промислової забудови у передмісті Авдіївки, яка впритул підходить до Ясинуватської розв'язки та дозволяє тримати під вогневим контролем трасу Донецьк-Горлівка. Поки спроби вибити звідти наших бійців закінчуються для ворога великими втратами, от тільки ознак того, що "гібридні новороси" змиряться з цією втратою, поки не помічено.

Українська розвідка повідомляє, що на підступах до Авдіївки окупанти формують нові ударні сили з танками та артилерією калібром понад 100 мм, використання яких заборонене Мінськими угодами. Правда, сепаратисти і раніше не надто зважали на ці угоди, активно використовуючи ствольну артилерію великого калібру, аналогічні міномети та ті ж танки. Сепаратисти давно усвідомили, що втратили контроль над стратегічно важливим районом, активно шукають у своїх рядах винних у цій "зраді" та докладуть усіх зусиль, аби щонайменше повернути статус-кво.

За таких умов є великий ризик, що найближчим часом під Авдіївкою буде не просто нова ескалація, а велика бійня. І тут варто зазначити, що українці зайняли промзону, не порушуючи Мінських угод, тобто без використання важкого озброєння, і вибити їх звідти в аналогічний спосіб точно не вийде, що вже довели останні тижні. Отже, найближчим часом ми, швидше за все, будемо свідками не просто чергового порушення Мінських угод ворогом, а дуже відвертого та зухвалого порушення, і українська дипломатія має цілком обґрунтовано тицяти і Росію, і її недореспубліки в це носом.

Чи змінить це щось на дипломатичній ділянці фронту? Дуже малоймовірно. Головна особливість Мінських угод в тому, що "альтернативи їм немає", і що вони по-справжньому все одно не працюють. А це означає, межі "поганого миру" регламентованого Мінськом дуже і дуже широкі, і порушувати ці межі більш чи менш відверто можна без особливого ризику остаточно зірвати мирний процес.

Аналогічні ситуації ми уже спостерігали як в сумнозвісному Дебальцевому, де окупанти, попри всі Мінські домовленості, таки змусили українську армію відступити, так і в інших місцях лінії зіткнення. Дебальцевський приклад в цьому плані досить показовий. Як відомо, Дебальцеве – це, перш за все, залізничний вузол, за допомогою якого ворог зумів легко з'єднати "ДНР" з "ЛНР". Масштаб Авдіївської розв'язки значно менший – це найзручніший, але аж ніяк не єдиний, автомобільний зв'язок між Донецьком і Горлівкою, але сама ситуація дуже схожа на Дебальцевську. Під Дебальцевим ворог теж поступово, але постійно нарощував свою потужність, як це відбувається зараз під Авдіївкою, але в українських штабах заявляли, що ситуація керована, аж поки справа не дійшла до захоплення Вуглегірська та Санжарівки, і все не стало критичним.

Отже зараз у наших військових є три шляхи. Перший - утримувати плацдарм в промзоні, відбиваючи все нові і нові спроби нападу та витримуючи артобстріли, які лише наростатимуть. Але місцева інфраструктура нищитиметься (там і зараз небагато будівль, які можна використовувати як укриття) і за умов, що ворог не зменшить інтенсивність, з кожним днем утримувати цей плацдарм буде все складніше.

Другий варіант – потриматися ще деякий час та відійти на попередні позиції, але це нівелює певний моральний здобуток перемоги та знову підставить наші позиції у Авдіївці під систематичні удари ворожих ДРГ, які знову зможуть заходити у промзону. До того ж ми знову віддамо в повновладне користування окупантів трасу Донецьк-Горлівка, що нам стратегічно аж ніяк не потрібно.

І нарешті третій, найбільш прийнятний варіант – це спробувати не лише міцно закріпитися у промзоні, а й убезпечити цей плацдарм від ворога, витіснивши його з сусідніх позицій на "малих дачах" та в районі зруйнованого залізничного мосту. Але тут швидше за все доведеться самим порушувати Мінські угоди, але... альтернативи їм все одно ж нема?