Цензура на фронті. Чи потрібно відкрито розповідати про операції ЗСУ на Донбасі

Минулого тижня сталася досить цікава ситуація. На офіційній сторінці 93-ї бригади ЗСУ з'явилася інформація про те, що наші воїни просунулися вперед на відстань 1,5 км, зайняли нові позиції в "сірій зоні". У пості підкреслювалося, що це не суперечить Мінським угодам, оскільки територія має бути нашою за ними. Звичайно, цю інформацію активно понесли волонтери та ЗМІ. Деякі почали публікувати новини навіть раніше, ніж з'явилася публікація 93-ї бригади, користуючись інформацією власних джерел. Проте, згодом переможний пост був видалений зі сторінки бригади.

А в Міноборони взагалі заперечили наступ. Представник МОУ з питань антитерористичної операції Андрій Лисенко закрутив на брифінгу, що українські військові не проводять наступальних дій і не перетинають лінію розмежування, яка була визначена за Мінськими домовленостями. Depo.ua у той же день розповів, де саме відбулося просування, а у середовищі волонтерів, військових та звичайних людей, які цікавляться тематикою, розпочалася дискусія щодо того, як саме була допущена така неузгодженість дій і яким чином повинна подаватися інформація з передової.

Проблеми, що існували раніше

З початку війни на Донбасі до лав ЗСУ потрапило чимало добровольців, а також мобілізованих людей. У 2014-му році, у період запеклих бойових дій, на просторах Інтернету та соцмереж ледь не щодня відбувалися інформаційні вибухи, зливи від самих бійців про хід боїв із ворогом, фотографії, відео з позицій. Генштабу, прес-центру АТО доводилося постійно спростовувати інформацію. Поруч із цим в АТО працювали і журналісти, які висвітлювали події у важких умовах, навіть жили з бійцями в одних окопах. Одним з таких прикладів був Єгор Воробйов - журналіст Еспресо, який потрапив у полон до бойовиків. Він висвітлював зокрема і події під час Іловайського котла - зсередини. Не цуралися інсайдів і волонтери, які допомагали армії, мали доступ до передової.

Поступово Міноборони та Генштабу вдалося ліквідувати увесь бардак із зливами інформації з фронту. До військових доводили неможливість розголошення військової таємниці, оскільки за це можна отримати покарання згідно з ККУ. Також повідомляли, що телефони в АТО прослуховуються, відповідно, будь-яка розмова навіть з рідними може видати позиції. У 2015-му році Верховна Рада ухвалила зміни до статуту внутрішньої служби ЗСУ (законопроект №2531) згідно із якими порядок зберігання і користування особистими фотоапаратами, радіоприймачами, мобільними телефонами та іншими засобами мобільного зв'язку, комп'ютерною та іншої технікою для військовослужбовців встановлюється командирами військової частини. Умовно кажучи, командир може заборонити військовим користуватися мобільними телефонами у зоні АТО. Також поменшало і зливів від волонтерів. Активніше почали працювати прес-офіцери бригад, з'явилися офіційні сторінки у соцмережах, зокрема "Фейсбук", які регулярно оновлювалися фотографіями та новинами з життя відповідної бригади в АТО.

Як саме подається офіційна інформація з АТО

Є прес-офіцери бригад та батальйонів. Але без дозволу командирів написати щось на сторінці в соцмережах чи розповісти ЗМІ інформацію вони не можуть. Будь-яка інформація проходить кілька рівнів перевірки. Командири бригад та батальйонів перед тим, як дати дозвіл на розповсюдження інформації, мають отримати відповідні санкції від ОТУ, а там, у свою чергу, отримують дозвіл від Генштабу. У випадку з 93-ю бригадою, швидше за все, була неузгодженість на одній з керівних ланок перед публікацією інформації.

Також існують випадки, коли волонтери, які працюють з бригадами, наприклад Юрій Мисягін (53-тя та 54-та бригади), катаються в АТО, спілкуються з бійцями, командирами, отримують від них певну інформацію і постять її у "Фейсбуці". Зрозуміло, що намагаються банально "не палити" позиції. Втім, досить часто така інформація про просування військ може призвести до обстрілів наших позицій. Волонтер "Повернись живим" Андрій Римарук у програмі "Фронт" розповідав про випадки, коли після постів про просування на Світлодарській дузі ворог відкривав вогонь на упередження, промацуючи розташування наших бійців.

Як працюють ЗМІ

29 травня 2015 року Міністерство оборони України спільно з Міністерством інформаційної політики України розпочали конкурс на участь у експерименті Embedded journalists. Статус Embedded journalists передбачав підписання контракту між журналістом, ЗМІ і Міністерством оборони України про нерозголошення державних таємниць та інформації, яка може загрожувати інформаційній безпеці України. З журналістом мав постійно працювати прес-офіцер. За цією програмою журналісти закріплювалися за військовими частинами, протягом тижня знаходилися в зоні АТО з підрозділом. Завдяки цій програмі ряд західних журналістів мали змогу висвітлювати війну на Донбасі для західного користувача. З середини 2016-го року всі важелі проекту перейшли до Міноборони, а в 2017-му він був призупинений. У Міноборони пояснювали навіть причину: журналістам стало нецікаво. Оскільки, за правилами проекту журналіст закріплювався за одним підрозділом. А тоді, коли інтенсивність бойових дій зменшилася, представники ЗМІ хотіли мати можливість відвідувати позиції кількох підрозділів, щоб мати більший об'єм інформації. Зрозуміло, що це не дозволяли - інтерес зі сторони ЗМІ згасав.

Наразі представники ЗМІ мають отримувати акредитацію в зону АТО. Правила є на сайті СБУ.

Втім, є велика проблема з висвітленням інформації, оскільки більшість бойових дій відбуваються вночі, а журналісти не мають доступу до окопу під час цього. Зусиль прес-офіцерів часто замало, тому ЗМІ як правило показують наслідки бойових дій і спілкування з бійцями під час затишшя.

За словами журналіста "Радіо Свобода" Михайла Штекеля, після призупинення програми Embedded journalists журналісти не можуть ефективно працювати вночі на позиціях ЗСУ.

"Цього не вистачає. Так, нам потрібно більше можливостей для журналістів, зокрема це стосується нічних зйомок", - каже Штекель.

За словами екс-прес-офіцера 128-ї бригади Петра Біляна, саме прес-офіцери мають бути головним джерелом інформації з АТО, знімати відео під час бойових дій, показуючи порушення "Мінських домовленостей" бойовиками, обстріли, а не виключно їх наслідки. Втім, прес-офіцерів не вистачає і вони мають бути в кожному батальйоні та роті.

Інколи журналістам таки вдається відзняти матеріал з гарячих точок під час боїв. У минулому році це вдалося Насті Станко з "Громадського", Костянтину Реуцькому, а також Анастасії Полухіной з російської "Нової газети" - сюжет з Авдіївської промзони тоді наробив галасу. Оскільки, на думку військових, журналісти засвітили позиції ЗСУ в "промці", а прес-центр АТО навіть вимагав позбавити Станко і компанію акредитації. На "Громадському" наполягали, що без узгодження з військовими матеріал не публікували.

Якщо говорити про те, як працюють у зонах конфлікту західні ЗМІ, то можна взяти для прикладу кореспондентів AP та Reuters, які ледь не живуть з військовими у зоні бойових дій в Сирії, висвітлюючи всі події під час реальних зіткнень. Втім, у цьому полягає небезпека для них. Варто згадати лише загибель українського журналіста Тараса Процюка в Іраку. 8-го квітня 2003 року Процюк здійснював відеозйомку військової операції американської армії в Багдаді з балкону одного з номерів висотного готелю Палестина. В результаті прицільного пострілу американського танка по готелю Процюк був смертельно поранений. Він помер по дорозі в лікарню. Крім того, загинув телеоператор іспанського телеканалу Telecinco Хосе Коусо, який перебував з Процюком в тому ж приміщенні. Поранення отримали також троє співробітників Reuters.

Американські військові спочатку стверджували, що танкісти відкрити вогонь по готелю Палестина у відповідь на обстріл із того будинку. Однак французький телеканал TF-3 оприлюднив відеокадри пострілу по готелю, зроблені їх оператором, на яких було видно, що американський танк вів обстріл в умовах, коли не було вогню противника у відповідь.

Після цього представники США заявили, що танкісти могли сприйняти сонячні відблиски з журналістських об'єктивів за обстріл чи за дії коригувальника ворожого вогню.

Навіть попри слабкість офіційних військових мовників з подачею інформації з АТО, зміни на четвертий рік війни в Україні відчутні. "Військове телебачення" подає набагато більше відео-контенту з передової і життя бійців в АТО, інформує про реформи в армії. Але остаточно замінити інсайди від військових, які просочуються в ЗМІ, а також від волонтерів прес-центру АТО та прес-офіцерам не вдається.

Чи потрібна відкритість

Як кажуть в народі: "Війна любить тишу". За логікою Генштабу, розповідати про операції наших військових не сильно і потрібно. Проте, через витік інформації досить часто доводиться визнавати, що наші воїни не стоять на місці. Востаннє, наприклад, так було після повідомлення Юрія Мисягіна про рух 53-ї бригади на Світлодарській дузі і нові позиції. Згодом спікеру Міноборони Олександру Мотузянику довелося визнавати, що позиції переходять "з рук у руки", але ЗСУ не порушують Мінських домовленостей, та залишають за собою право відповідати на ворожий вогонь.

За словами Михайла Штекеля, офіційна інформація із зони АТО має бути настільки повною, наскільки це можливо з огляду на безпеку військовослужбовців. В протилежному випадку глядачі, слухачі не розуміють, що відбувається на фронті.

Ситуація із видаленим постом 93-ї бригади, насправді, є дуже показовую у питанні відкритості. Логіка Генштабу і Міноборони з максимальним приховуванням виглядає застарілою.

"Через брак інформації слухачі йдуть на сайти сепаратистів чи Росії, де їм розповідають про обстріли з боку ЗСУ. В нас немає офіційної контрпропаганди заявам лідерам бойовиків", - вважає Штекель.

Коментуючи ситуацію із 93-ю бригадою, журналіста дивує неузгодженість прес-служби бригади із вказівками Генштабу чи прес-центру АТО.

"Вони ж мають якось домовитися із керівницовом про те, що говорити, а що ні", - додає Штекель.

Демобілізований військовий Мартін Брест взагалі каже, що повідомлення 93-ї бригади не мало відрізнятися від шаблонних: "Позиції ЗСУ були атаковані, під час контратаки нами були зайняті вільні позиції противника". Брест вважає, що у діях Генштабу стосовно цензури є певна логіка. Його підтримує і доброволець, волонтер та колишній учасник зведеної мобільної групи, яка боролася з контрабандою в АТО Родіон Шовкошитний.

"Візьміть досвід країн НАТО. Там є офіційний ретранслятор, від бійців не має бути жодної інформації про війну. Вона любить тишу", - каже він.

Колишній прес-офіцер Петро Білян вважає, що має бути грамотно організована робота прес-служби на рівні бойових підрозділів.

"ЗМІ повинні регулярно отримувати інформацію, і фото, і відео, але вся вона повинна йти від військових. І така, яка потрібна військовим і державі. Війна - не мітинг. Якщо ми дотримуємося Мінських угод, то не варто писати про "повзучий наступ". В умовах війни має бути цензура. Інша справа, що у нас формально ні війни, ні воєнного стану нема. А те, що в нас - це бардак ", - зазначає він.

Навіть в умовах війни, коли є запит суспільства на інформацію, її мають надавати журналісти, які сьогодні дуже часто компенсують пробіли у роботі офіційних військових ретрансляторів. Зокрема, в Україні є достатня кількість аналітиків, які мають канали отримання інформації з передової. Завдяки цьому люди отримують їжу для роздумів, досить часто дізнаються про операції ЗСУ, про які мовчать військові.

"Журналісти мають максимально інформувати суспільство. Вже багато хто говорить, що не можна надавати інформацію лише про обстріли і кількість поранених та загиблих. Інформація про просування військ - це завжди чутлива тема, її треба висвітлювати і в кожному окремому випадку шукати безпечні шляхи, щоб розповісти про успіхи. В противному випадку люди перестають розуміти, що там робить армія і навіщо вони там взагалі стоять", - підсумовує Михайло Штекель.

Що буде далі

Командуванню української армії варто зрозуміти, що в умовах війни та запиту суспільства на інформацію із зони АТО, потрібно створити максимально комфортні умови для роботи ЗМІ. Втім, основним ретранслятором мають бути саме прес-центр АТО та прес-служби. Прес-офіцери мають бути в кожному батальйоні, у кожній роті. І регулярно висвітлювати події з передової, включно із нічною зйомкою. Окрім цього, в умовах гібридної війни, має бути введена жорстка цензура. І волонтери, котрі піаряться, розповсюджують інформацію з передової, повинні позбавлятися доступу на передок.

Звичайно, окрім організації і розуміння потрібні гроші - необхідно збільшувати бюджет МО і видатки на інформаційну службу. Потрібні банальні камери і ноутбуки, доступ до Інтернету, щоб оперативно ділитися відео та фотографіями з умовних Пісок, Красногорівки. Все це, сподіваємося, в перспективі.