Жест відчаю: Чому Меркель не домоглася від Путіна омріяного Зеленським саміту

Нещодавня розмова канцлерки Німеччини Ангели Меркель з російським президентом Владіміром Путіним на перший погляд виглядала порожньою протокольною формальністю. Сторони обговорили "ситуацію на сході України", "підготовку до саміту нормандської четвірки" і "ситуацію на північному сході Сирії". Класичний набір проблем, з яким не може впоратися європейська дипломатія впродовж останніх п'яти років.

При тому, що характерно, "поговорити про вічне" цього разу захотіла саме Меркель – як не проминули нагоди зазначити на сайті Кремля, "телефонна розмова відбулася за ініціативи німецької сторони".

Результат розмови вийшов цілком сподіваний — російська сторона не дала ніяких гарантій щодо перспектив зустрічі стосовно Донбасу. "Що стосується можливого проведення чергового саміту "нормандської четвірки", він повинен бути ретельно підготовлений і увінчатися конкретними результатами. Домовлено, що відповідна робота продовжиться по лінії помічників лідерів і керівництва зовнішньополітичних відомств", – повідомили у Путіна.

Яким був сенс цього дзвінка? Невже в Берліні справді надіялися, що Путін, після узгодження формули Штайнмайєра готовий до згортання збройного конфлікту на Донбасі, і все, що цьому заважає — це "дрібні неузгодженості" у розведенні сил і "самодіяльність" місцевих бойовиків, які зривають перемир'я?

Скоріше за все, ні. Німецькі дипломати чудово розуміють, що збереження силами "Л-ДНР" наявних і будівництво нових фортифікаційних споруд в місцях домовленого розведення сил, зафіксоване навіть спостерігачами ОБСЄ, є не "самодіяльністю", а чіткою демонстрацією небажання Росії розпочинати не тільки мирний процес, а й навіть "заморозку" конфлікту.

Росія зберігає курс на продовження конфлікту на Донбасі — до повної капітуляції — пардон, згоди Києва на запропоновану Росією інкорпорацію підконтрольних Кремлю регіонів у склад України.

І оптимістичні заяви європейських політиків — на кшталт вітань з приводу "позитивного розвитку у реалізації Мінських угод", які Німеччина і Франція озвучували минулого тижня за підсумками спільного засідання урядів обох країн у Тулузі — це спроби видати бажане за дійсне.

Але попри раціональний та виправданий песимізм, в Берліні та Парижі цілком розуміють і інший момент, який полягає в тому, що вікно можливостей для розв'язання конфлікту на Донбасі дипломатичними методами, що ніби як виникло після приходу до влади Зеленського і його політичної команди, яким би примарним воно не було, зовсім не безкінечне.

І чують сигнали з боку української сторони — зокрема, заяви очільника українського МЗС Пристайка про те, що Україна прагне провести зустріч "десь приблизно в середині листопада" і це буде, "імовірно, остання чесна спроба йти мінським шляхом".

При тому в Європі розуміють, що обіцяний Пристайком "якийсь план Б", що буцімто буде буде запущений за умови фактичної відмови від саміту — це не більше, ніж зовнішньополітична ілюзія, створена на потреби електорату, що підтримує правлячу партію. Оскільки ідеї про "миротворців по всій території Донбасу", які є суттю цього плану, є абсолютно нездійсненними через неприйняття в Москві, і, як наслідок, в підконтрольних російській столиці Донецьку та Луганську. А інших, більш реалістичних планів у "зе-команди" наразі немає. Як не було їх, до слова, і в команди Порошенка.

Таким чином, вчорашній дзвінок Меркель до Путіна був своєрідним жестом відчаю. Останньою, формальною і безнадійною спробою щось вирішити із конфліктом, який, цілком можливо, дістанеться у спадок і наступникам "залізної канцлерки".

І, зважаючи на всю цю історію, представникам "зе-команди", вибудовуючи свою зовнішньополітичну стратегію, варто не фантазувати про "дорожню карту примирення на Донбасі", про яку так любить поговорити голова комітету ВР з питань зовнішньої політики Богдан Яременко. А тверезо подивитись в очі тому факту, що помітну частину каденції чинного президента йому доведеться конфліктувати з Путіним за умови відсутності дієвої підтримки з боку як США, так і європейських партнерів України. Наступного року Америка зосередиться на своїх виборах. В Німеччині постане питання щодо того, хто в реальності керуватиме країною — не молода і не надто здорова Меркель, чи недосвідчена і вже не надто популярна через низку скандалів Крамп-Карренбауер. І все, на що зможе розраховувати Україна — це на періодичні телефонні розмови Берліна та Вашингтона з Москвою з "взаємним висловленням стурбованості". Все решту українцям доведеться робити самостійно.