Нова конституція Росії: Чому Путін хоче вписати в неї "захист російськомовних" і перемогу в Другій світовій

Програма змін до російської конституції, яка вже й без того налічувала більш ніж півтисячі пропозицій, сьогодні поповнилася кількома новими пунктами. Зокрема, коли голова думського комітету з освіти і науки В'ячеслав Ніконов запропонував прописати в російській конституції забезпечення захисту інтересів російськомовних за кордоном і "збереження загальноросійської культурної ідентичності, яка і дозволяє зберігати духовну єдність "русского міра", ідея викликала жваву підтримку російського президента.

"Носії російської культури і російської мови, безумовно, мають право так себе і називати. Тому наше завдання – і захищати їх, і підтримувати з ними зв'язки ", – заявив Путін і щиро подякував Ніконову, чи то за "правильне політичне чуття", чи то за належним чином озвучену попередню вказівку.

Тим справа не обмежилася, бо окрім того, що в росіян за кордоном хтось хоче вкрасти їхню ідентичність (без уточнень, як це можна зробити, і головне, кому і для чого ця ідентичність потрібна), Путін згадав, що в Росії намагаються вкрасти ще й перемогу у Другій світовій війні. На думку Путіна, Москва повинна "активно протистояти" таким спробам. "І буде доречно це так, акуратно, показати і в основному законі країни", - зазначив господар Кремля.

В цьому місці сторонньому спостерігачеві може здатися, що російська Конституція перетворюється на якийсь склад хаотично зібраних речей. Оскільки, напевно, в жодній країні світу немає конституційної норми про те, хто, де і яку війну виграв. Рівно як і юридичних норм стосовно "захисту російськомовних за кордоном" у путінській Росії ніби як достатньо і без конституції.

Але таке враження складається тільки в тому випадку, якщо дивитись на російську конституцію як на тривіальну збірку юридичних норм, покликану визначати норми і механізми функціонування держави. Нехай навіть прийняту абсолютно "ручним" парламентом з метою задовольнити побажання і потреби однієї конкретно взятої людини.

Натомість якщо подивитись на ті правки, які вносяться до російського основного закону під трохи іншим кутом, можна помітити, що практично всі вони – це юридична кодифікація висловлювань, бажань і переконань чинного російського президента, якому потрібна Конституція, що назавжди прив'яже до Росії вкрадений Крим. І при тому міститиме згадки про бога. Ну, якогось такого божка, який охоче закриє очі на крадіжку. Путіну потрібна Конституція, яка дозволить Росії відмовитись від верховенства міжнародного права на своїй території, але при тому забезпечить Росії можливості використовувати норми цього права собі на користь на міжнародній арені. Конституція, яка остаточно закріпить у всій повноті основного закону перемогу Росії, а не навіть СРСР в Другій світовій і магічним чином розвіє, як росу на сонці, пакт Молотова-Ріббентропа, злочини радянських військовослужбовців у Східній Німеччині і катинські звірства радянських "ефективних менеджерів".

Читаючи правки до російської Конституції – особливо ті, які підтримує сам Путін, виникає враження, що йде не розробка функціонального юридичного документу, а кодифікація всього того, у що вірив пересічний офіцер радянського КДБ, який волею долі опинився в Кремлі. І тепер намагається увіковічнити свої погляди, забобони і злочини в тексті основного закону своєї країни. Мимоволі виникає думка, що все це звучить як якась крива, кафкіанська пародія на заповіт, озвучена людиною, котра впевнена, що всі її звершення – здебільшого вже в минулому. І гарячковито прагне не просто назавжди поставити біля них жирний "плюс", а зробити будь-який сумнів у цих звершеннях кримінальним злочином.

Це було б, можливо, страшно, якби не було так наївно. Сталін помер в 1953 році, а в 1956 його пам'ятник в Тбілісі бадьоро стягували з п'єдесталу парою танків. А Путін – не Сталін. Рівно як і міцність російської конституції – помітно менша, ніж у радянського бетону. Тому уся метушня з "конституційною реформою в Росії" – це всього лише хаотичні спроби немолодого, і, ймовірно, вже не дуже здорового чоловіка збудувати свій аналог піраміди силами "конституційних експертів" на кшталт письменника Прилєпіна та "казачьего атамана" Долуда. Гидкий і жалюгідний фарс. А єдине, що додає йому ваги – це кров, яка ллється на Донбасі, в Сирії, а часом – і в самій Москві задля продовження цього фарсу.