Покарання Україною: Чому Вашингтон не хоче призначати посла у Київ

Чутки про те, що в Держдепі США будь-яка діяльність, пов'язана з Україною, серед дипломатів тепер прирівнюється до кар'єрного самогубства, циркулювали давно. А після відставки спецпредставника по Україні Курта Волкера вони отримали нові підтвердження.

Тому усунення з 1 січня нинішнього повіреного у справах США в Україні Вільяма Тейлора, незадоволення роботою (чи не так навіть роботою, як ідеологічними позиціями) якого висловлював і сам Трамп, і члени його команди, нікого не здивувала.

У ЗМІ навіть попливли чутки про те, що на місце Тейлора прийде генерал армії США у відставці Кіт Дейтон, який не тільки відслужив у збройних силах США 40 років, але колись був військовим аташе в посольстві США в Москві. Дейтону ніби навіть планували дати офіційну посаду повноправного посла.

Втім, все, схоже, станеться не так. Оскільки вчора, оголосивши про скоре завершення своєї місії, Тейлор заявив, що його замінить зовсім не наступний посол, а чинна заступниця голови місії Крістіна Квін.

Вона вже обіймала посаду повіреного впродовж одного місяця – перед тим, як її посів Тейлор. Схоже, ми спостерігаємо категоричну відсутність бажання в американських дипломатів пов'язувати свої кар’єрні перспективи з роботою в Україні – чи з Україною. І єдина можлива реакція керівництва Держдепу на цю ситуацію – це призначити на роль повіреного когось, хто не в стані буде відмовитись.

І американських дипломатів цілком можна зрозуміти. Оскільки хто б не прийшов на посаду посла, і яку б політику стосовно двосторонніх стосунків він не реалізовував, він все рівно опиниться між молотом та ковадлом. Президент США зі своєю вродженою безпосередністю вимагатиме від нього шукати докази "українського втручання" у вибори в США, Конгрес вимагатиме підтвердити, що президент використовує працівника Держдепу з не зовсім профільною метою, а преса вивчатиме кожне слово в пошуках сенсації. І закінчиться цей епізод чорною плямою на послужному списку.

Чим загрожує подібна ситуація у двосторонніх відносинах? Всі ці бюрократичні ігри, насправді, не вплинуть на виділення Україні коштів із допомоги, призначеної Конгресом США. Тепер за цими грішми всі зацікавлені сторони стежитимуть далеко ретельніше, ніж то було, приміром, цього літа. І на радикально недружні політичні кроки щодо Києва адміністрація Трампа також навряд чи наважиться.

Але розраховувати на побудову якихось динамічних стосунків поза межами, окресленими в законодавчих рішеннях Конгресу, Україні також не варто. Оскільки головна ціль американських посадовців, які відповідають зараз за цей напрямок – постаратися не влипнути в якусь особливо прикру історію, а не щось там будувати.

Учора, в нападі відвертості, особистий адвокат Трампа і один з його ключових "експертів" з українського питання Рудольф Джуліані заявив, що "усі чотири посли (США — ред.) там в Києві були ставлениками Сороса". Можна дуже по-різному ставитись до цієї "сенсаційної інформації". Але хто б не стояв за призначенням послів до України в часи Обами, тепер, в період правління Трампа, здається, їх призначатиме яка-небудь дисциплінарна комісія Держдепу — за провали в попередній роботі.

При тому підвішений стан стосунків між Вашингтоном і Києвом, вочевидь, не зміниться, навіть якщо питання імпічменту Трампа буде радикально зняте з порядку денного після негативного голосування в контрольованому республіканцями Сенаті.

Оскільки ані улюблена тема Трампа-Джуліані про "українське втручання в американські вибори", ані намагання демократів, які контролюють Палату представників, витиснути іще якусь прикрість на голови чинному президенту США із української теми нікуди не зникнуть до самих президентських виборів у США.