Захід боїться, що Росія почне валитися вже літом

Кількість новин про можливе скасування антиросійських санкцій різко наростає. Після кількох витоків та прямих заяв з Парижу та Берліну, які спочатку звучали як "можливо", а згодом – як "цілком ймовірно", світ побачив аналітичний матеріал Bloomberg, в якому аналізується ймовірність скасування санкцій проти Росії через загострення ситуації в Сирії та Лівії.

Абсолютизувати журналістську гіпотезу не варто. Досить згадати, що ще в березні минулого року це ж видання обіцяло, що як мінімум сім європейських країн можуть відмовитись від санкцій. Кіпр, Італія, Греція, Угорщина, Словаччина, Австрія та Іспанія – таким був минулорічний список. Як бачимо, не склалося. Хоча цього разу припущення Bloomberg виглядають правдоподібніше.

Що характерно, в якості підтвердження ймовірної відміни санкцій приводились висловлювання виключно посадовців, пов’язаних з економікою та фінансами – будь то міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле, міністр економіки Франції Еммануель Макрон, чи Саймон Кихано-Еванс, головний стратег ринків в Commerzbank AG. При тому фахівці з економіки говорили виключно про геополітичні причини, до яких відомства їхні прямого стосунку ніби не мають.

Що й помітно у їхній дещо несподіваній логіці. З якої виходить, що коли скасувати санкції, і в Путіна буде більше грошей і менше проблем з економікою, він, судячи з усього, негайно виведе війська з Сирії – прихопивши з собою Асада і бойовиків Ісламської держави (до Кадирова на перевиховання), і в країні настане мир і спокій. А сирійські біженці з Німеччини стрімко складатимуть валізи, аби правдами й неправдами повернутись додому. Звичайно, можна припустити, що Лавров щось комусь подібне й пообіцяв. Але абсурдність такого сценарію добре бачать навіть Меркель з Олландом – не кажучи вже про Держдеп. Гіпотеза про те, що Путін якимось чином зупинить посилення радикального ісламу в Лівії на обговорення взагалі не заслуговує.

Тому розмови про те, що Захід "обміняє" Сирію та Лівію на Україну – не більше ніж розмови. І не через велику любов Заходу до вічнозеленої української демократії, ні. Просто аби на щось обмінювати Україну у Путіна – треба, аби те щось у нього було.

Натомість підготувати грунт для оперативної відміни санкцій на Заході вважають за вигідне. І причини цього ніяк не пов’язані з Ісламською державою. По-перше, подібні натяки мають підштовхнути і Україну до пошуку якоїсь форми компромісу з Москвою. Принаймні, до спроб такого пошуку, хай може й безуспішних. Бо той факт, що Україна зайняла зручну для себе позицію вичікування, не надто тішить європейців.

А по-друге – і головне – не виникає сумнівів у тому, що у Вашингтоні доволі точно знають, який фінансовий "запас міцності" має Путін. І сумніваються в тому, що він зможе втримати керування країною в разі, коли цей "запас міцності" закінчиться.

Звичайно, демонстрації пенсіонерів чи далекобійників – рівно як і пропозиції щасливих учасників валютної іпотеки в Росії "повернути вже цей Крим" – це тільки перші ластівки. Але в експертів є причини підозрювати, що вже влітку чи восени подібні виступи можуть злитися в мутну хвилю класичного "російського бунту". Спрямованого, формально, навіть не проти всенародного улюбленця, а на "поганих бояр". Не дарма ж майже половина росіян вже згодна з тим, що в їх країні відбувається "тихий конституційний переворот". Організатора якого вони все ще не можуть назвати за іменем.

Зважаючи на той факт, що колапс системи державного управління в Росії у плани Заходу не входить, в разі, якщо ситуація до такого наблизиться, Росії дадуть грошей. На короткий період, під високі відсотки, і не без політичних вимог. Але дадуть. Саме для цього Заходу потрібно мати можливість достатньо швидко зняти частину санкцій. Саме тому й запущено в обіг заяви про "можливо", "вже найближчим часом", і тому подібне. Тим паче, що головний ланцюг на шиї Путіна – низькі ціна на нафту – часткова відміна санкцій ніяк не зачепить.

А українцям, замість роздумувати про "зрадливу" природу західних політиків, варто було б підготуватись до такого розвитку подій – незалежно від того, добрим чи поганим ми його вважаємо. Бо рано чи пізно, санкції таки скасують. А відповісти на питання про те, чи хочемо ми реінтеграції Донбасу, і якщо хочемо – то на яких умовах, українці можуть тільки самостійно. Що б не говорили з того приводу в Берліні, Вашингтоні чи Парижі.