Закон про освіту: Якою буде наступна зрада з Венеціанською комісією

Опубліковане учора Європейською комісією "За демократію через право" (вона ж — Венеціанська комісія) офіційне рішення щодо мовних положень закону України "Про освіту", здавалося, не додало до розвитку ситуації нічого нового. Всі ключові моменти документу цілком збігалися з прес-релізом, який побачив світ на сайті Ради Європи ще у п'ятницю.

Тому нікого не здивувало, що фінальний висновок Венеціанської комісії, фактично проігнорував претензії угорських популістів із правлячої партії, але наголосив на дискримінації тих українських меншин, чиї мови не є офіційними в ЄС.

Але проблема полягає в тому, що цей "компромісний" результат роботи правників, із яким у п'ятницю, до слова, цілком погоджувалося українське МОН, впродовж останніх двох діб, здається, перестав бути компромісним. Оскільки офіційний висновок містить фактично пряму вимогу відкоригувати закон про освіту зокрема, статтю 7, котра містить дискримінаційні норми щодо меншин, чи мови не є офіційними в ЄС.

Якщо бути дослівним, то пункт 1.2.5 "Думки" Венеціанської комісії містить констатацію, що "належним рішення, безсумнівно, буде внести поправки в статтю 7 (закону про освіту — ред.) і замінити її положення більш збалансованими..."

Натомість, голова Верховної Ради Андрій Парубій вже встиг заявити, що до 7-ї статті закону про освіту не вноситиметься жодних поправок. Можливо, звичайно, вся штука в тому, що говорив він це у суботу на конференції до Дня місцевого самоврядування на Львівщині — тому й тези добирав такі, які аудиторія хотіла почути. Але спікер парламенту — це не депутат з Радикальної партії. Його слова цілком можуть "почути" не тільки голови сільрад Львівської області, але й посадовці ЄС.

Не відомо, чи то почувши заяви Парубія, чи то просто вирішивши підстрахуватись, учора пізно увечері речниця зовнішньополітичної служби Євросоюзу Майя Косьянчич заявила, що "рекомендації Венеціанської комісії повинні бути враховані в повній мірі, як зобов'язалася Україна. Це повинно здійснюватися недискримінаційним шляхом, в діалозі з національними меншинами та іншими зацікавленими сторонами, для поступової реформи повинно бути надано більше часу".

У такий спосіб ми маємо ситуацію, коли спікер Верховної Ради і повноважний речник Євросоюзу говорять прямо протилежні речі. Себто, фактично, вся історія із законом про освіту перетворюється із конфлікту з популістськими та націоналістичними партіями Угорщини, та, частково, Польщі та Румунії, на конфлікт України з ЄС.

А міністр закордонних справ, замість спішно "розрулювати" ситуацію, пише переможні колонки про нашу перемогу у Венеціанській комісії. Хочеться надіятись, що через відсутність координації між гілками влади та відомствами так само в минулому не залишаться чимало європейським прагнень України.