Вільна торгівля з Туреччиною: Кого порадує і кого роздратує угода десятиліття між Києвом та Анкарою

Сьогодні Кабінет міністрів схвалив врешті-решт проект довгоочікуваної угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною. І якщо не трапиться нічого екстраординарного, то документ буде підписано вже завтра, під час візиту президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана до Києва.

Угода, про яку велися переговори за президентства Ющенка, а реальну роботу розпочав у далекому 2012 році тодішній міністр економічного розвитку Петро Порошенко, впродовж доби може стати реальністю.

Настільки тривалий шлях до підписання, до речі, пояснюється цілком об'єктивними факторами. Зокрема, тим моментом, що Анкара зовсім не горіла бажанням обнуляти мита на українську харчову та аграрну продукцію, пропонуючи обмежити безмитний доступ промисловими товарами. Що, зважаючи на структуру українсько-турецької торгівлі, зовсім не тішило Київ. В результаті погодились на тому, що мита на окремі статті українського агроекспорту — на кшталт олії — залишаться, але їх ставка буде рівна нулю.

Втім, навіть зі всіма компромісами угода викликає змішані почуття в українських бізнесменів. Приміром, представники металургії та легкої промисловості на засіданні Федерації роботодавців України малювали апокаліптичні картини того, що угода може "вбити цілі галузі" української промисловості. Особливо на тлі того факту, що різка девальвація турецької ліри сприяє небаченій конкурентоспроможності турецького експорту.

Натомість в уряді вважають, що обнулення мит на 10 337 товарних позицій, та зменшення мит ще на 1347 позицій приведе до 2-відсоткового зростання ВВП України в середньостроковій перспективі.

Як воно вийде насправді — покажуть найближчі місяці після підписання угоди. Але якщо абстрагуватись від економічних моментів, і зосередитись на геополітиці, то угода з Анкарою є все-таки радше перемогою.

По-перше, вона помітно зміцнює наші стосунки з Туреччиною. Не тільки тому, що ринки обидвох країн стають доступнішими, і це може дати певний відсоток зростання ВВП завдяки міжнародній кооперації та більш вільному рух сировини та товарів. Хоч і цього на даний момент як Київ, так і Анкара відчайдушно потребують.

Але додатковим позитивним фактором може стати той факт, що спростивши доступ на свій ринок, Україна робить Туреччину менш залежною від ринку російського. Адже Москва неодноразово застосовувала щодо Туреччини механізми примусу, пов'язаного із забороною доступу турецьких товарів під абсолютно вигаданими приводами на російський ринок.

Звичайно, найпопулярнішими мішенями подібних атак Росспоживнагляду були продукти турецької харчової промисловості. Яким на українському ринку доведеться долати немалу конкуренцію. Але що стосується, наприклад, товарів турецької легкої промисловості, то тут проблем виникати не повинно.

Окрім того, угода передбачає не тільки безмитний рух багатьох категорій товарів, але й спрощення інвестицій. А також виглядає логічним доповненням до співпраці Києва та Анкари у військово-промисловій сфері — і може перевести її на якісно новий рівень.

При тому пожвавлення українсько-турецьких стосунків може роздратувати не тільки Москву, але й декотрі європейські столиці. В першу чергу — Париж, який давно і послідовно бере участь в грецько-турецькому конфлікті, і має до краю напружені стосунки з Анкарою. Зважаючи на роль Франції в реалізації нормандського формату, цей момент може не найкращим чином вплинути на зовнішньополітичну позицію України.