Як Яшин довів, що Україна таки не Росія

Звичайно, доповідь опозиціонера Яшина для багатьох російських громадян видалась відверто нуднуватою. Воно й зрозуміло – в ній і справді немає нічого такого, чого б не знали – чи про що би, принаймні, не здогадувались мешканці Росії.

Ну подумаєш, створив собі Кадиров приватну армію на 20-30 тисяч багнетів і утримує за гроші російських платників податків. Гроші, за які можна було б утримувати 200-300 тисяч пенсіонерів, до речі. Ну займаються його люди рекетом в Москві, "віджимаючи" гроші та активи не тільки в бізнесменів, але й в колишніх урядовців та в Академії наук. Буває. Високопоставленого слідчого всесильного ФСБ виганяють з роботи як шкодливого цуцика тільки за те, що той намагався розслідувати діяння "друзів та охоронців Рамзана" – що ж тут такого? В Росії надміру принципових не люблять, це всім відомо. Ескадрони смерті і тортури опонентів? Це, звичайно, неправда. Фотографії юного Рамзана плечем до плеча з Умаровим чи Басаєвим? Помилки молодості. Вбиті журналісти й правозахисники? А ніхто ж не довів!

Жарти жартами, але публікація доповіді Яшина у соцмережах самим Кадировим з коментарем про "чисту балаканину", певно, подвоїла число російських читачів документу. Натомість Кремль вирішив, схоже, доповідь просто скромно проігнорувати.

Ні, звичайно, на презентації виникла шарпанина, а якийсь блазень розкинув пакет фальшивих доларів. Потім невідомий зателефонував до поліції і розповів про "бомбу в приміщенні". Що, вочевидь, мало символізувати жорстку протидію російської влади ліберальній ініціативі. Хоча виглядало радше як самодіяльність дільничого міліцейського інспектора, а не відповідь всесильних спецслужб тоталітарної держави.

Якби в Росії була б класична диктатура чи тоталітаризм, Яшин не доїхав би до презентації. Якби в Росії була демократія, до кінця дня Кадирова був би в слідчому ізоляторі, а Путін давав би пояснення слідчим. Якби подібне трапилось в Україні, ми мали б повноцінну політичну кризу з не передбачуваними наслідками.

Але в Росії, попри все намагання мобілізувати маси на "жорстке протистояння зовнішнім і внутрішнім ворогам", не зважаючи на всі зусилля зомбоящика, реальної "народної ініціативи" протидії недобиткам ліберальної опозиції немає. І це ніби добре. Натомість влада – чи окремий її представник, якого звати Рамзан Ахматович, може вчинити практично публічно практично будь-який злочин – і навіть не хвилюватись про те, що хтось розповість про це журналістам. І це, певно, вельми погано.

Той факт, що Кадиров, який все-таки "помітив" доповідь Яшина, вирішив її розповсюдити зі своїми в'їдливими коментарями, дозволяє запідозрити, що після вбивства Нємцова Путін порадив Кадирову більше так "нє шаліть". Що, знову таки, начебто добре.

А що по-справжньому погано – так це те, що будь-яка інформація про чинну владу – чи навіть окремих найодіозніших її представників – не може спонукати росіян – ні, не майданити, звичайно – а просто спробувати розібратись, що відбувається довкола них. "Правди все одно не знайти", "важливі люди все рівно все вирішать замість нас", "всі політики одинакові" – за допомогою цих та інших нехитрих афоризмів житейської мудрості громадяни Росії допомагають собі заспокоїтись і змиритись з чим завгодно. Від цензури в Інтернеті – до тортур в Чечні і чеченських банд в центрі Москви. Що робить перспективи будь-яких змін в сусідній країні вельми примарними.