Втрачена перемога: Як Угорщина наблизила тріумф "Газпрому" у Європі

Учора стало відомо, що сербська компанія Srbijagas та угорська FGSZ завершили будівництво газогону, котрий з'єднає газотранспортні системи двох країн. І тепер Угорщина, відповідно, зможе отримувати з Сербії російський газ, що поступає туди по наземному продовженню "Турецького потоку". Поставки по новому маршруту почнуться з 1 жовтня.

На процедурі зварювання "золотого з'єднання" вищі посадовці цих країн намагалися не "світитися" — вочевидь, щоби не дратувати Брюссель. Втім, гендиректор Srbijagas Душан Баятович не пропустив нагоди заявити, що учора було "завершено багаторічну велику угоду, за допомогою якої Сербія остаточно вирішила питання постачання газу з іншого напрямку, і не тільки через Україну". Чим саме допоможе Сербії чи Угорщині отримання газу "з іншого напрямку" — але з того самого джерела, він не уточнив.

При тому, на відміну від будівництва "Північного потоку-2", вчорашня подія не стала об'єктом жорсткої критики ані з боку України, ані з боку, приміром, США. Воно, ніби, й зрозуміло чому. На відміну від нового російського газогону до Німеччини, завершений вчора проект ніби не призводить до можливості збільшення експорту російського газу до Європи. Адже газогін-інтерконнект отримуватиме блакитне паливо із цілком собі наявного "Турецького потоку". Та й взагалі говорити серйозно про цю "велику угоду" якось незручно — йдеться про 15 кілометрів труби потужністю 6 мільярдів кубометрів на рік. Пропускну здатність якої, втім, іще планують збільшувати.

Але проблема полягає в тому, що подібними "малими кроками", вчиненими за підтримки урядів окремих європейських держав, російський газовий монополіст фактично долає і саботує спроби ЄС обмежити присутність російського газу на ринку. Й історія з Угорщиною та Сербією є ідеальним прикладом подібного саботажу.

У 2014 році ЄС фактично заборонив будівництво російського газогону Південний потік, який мав доставляти блакитне паливо з півдня Росії до Болгарії, Сербії, Угорщини та Австрії. І це було перемогою об'єднаної Європи та здорового глузду над "газовою зброєю" Путіна.

Проте минуло сім років, Росія збудувала "Турецький потік", і провела його з європейської частини володінь Ердогана фактично до того ж місця, куди не дійшов "Південний потік". Виключно завдяки тому, що Бєлград та Будапешт, вочевидь, отримали додаткові економічні стимули від Кремля.

Саме завдяки політиці подібних "малих кроків" Газпром цього року планує поставити абсолютний рекорд за обсягом постачання газу до Європи. Це стається тому, що Росія будує газогони "за свої". Більше того, надає преференції тим, хто погоджується будувати транзитні газогони. А продавці скрапленого газу наразі зовсім не готові будувати своїм коштом термінали для регазифікації.

І зараз йдеться вже не про те, що нові газпромівські проекти можуть помножити на нуль українську ГТС. Вона й так фактично приречена. Проблема полягає в тому, що залежність Європи від російського газу, котра в якийсь момент істотно скоротилася, знову буде збільшуватися. Обсяги проданого російського газу зараз стрімко зростають — і це зростання тільки прискориться після запуску "Північного потоку-2". Росія отримуватиме більше прибутків від газового експорту, і зможе активніше впливати на європейську політику.

Боротьба з цим процесом повинна би стати одним з ключових завдань української дипломатії. Тим паче, що у цій справі в нас буде чимало союзників. Від Вашингтона і до Варшави.