Вогонь на кордоні: Чи переростуть киргизько-таджицькі сутички у масштабну війну

Те, що трапилося сьогодні на кордоні між двома середньоазіатськими державами, перебуває десь посередині між поняттями "збройна сутичка" і "повномасштабний бій". Оскільки події, з одного боку, розвивалися достатньо стрімко та хаотично, явно без глибокого попереднього планування. Але з іншого, швидке й рішуче застосування автоматичної зброї та мінометів – знак, що обидві сторони готові без вагань піти на подальшу ескалацію насильства. Наслідки якого наразі невідомі – мова йде, як мінімум, про більше ніж два десятки поранених та одного вбитого. Обидві сторони поспіхом підтягують до місця протистояння підкріплення, в тому числі – і бронетехніку.

Провокацію учасники конфлікту, як то часто буває, приписують своїм опонентам. Чи то киргизькі війська відкрили вогонь по таджицьких в 11-05 за київським часом, чи то таджицькі по киргизьких – в 12-00, як про це повідомляють уповноважені органи Таджикистану та Киргизстану відповідно. Можливо навіть, що обидві заяви є правдивими. Якщо додати до цього хаотичні історії про те, що застосуванню зброї передувала бійка через бажання однієї зі сторін встановити відеокамери, стає зрозуміло, що винного встановити не вдасться. Та й особливого сенсу в тому немає.

Оскільки конфлікти між Киргизстаном та Таджикистаном в цих місцях тривають вже 15 років. Дві країни, що мають 970 кілометрів спільного кордону, розпочали його делімітацію тільки в 2002 році. За десять років чітко поділивши 519 кілометрів кордону – здебільшого там, де були чіткі географічні орієнтири. На чому делімітація практично і зупинилася. Залишивши чимало суперечливих ділянок – особливо в районах етнічних анклавів, родючих полів чи водних ресурсів. А от конфлікти стосовно того, кому що і де належить, – як то сталося сьогодні з водорозподільним пунктом "Головний", – продовжилися. Наприклад, в 2014 році було близько 30 збройних інцидентів, під час яких загинуло до десяти осіб. Хоча, слід визнати, сьогоднішні бойові дії, із мінометами, кулеметами та захопленням погранзастав, виглядають помітно більш масштабними.

В разі, якщо сторонам не вдасться оперативно погасити конфлікт, і загроза масштабних і довготривалих бойових дій стане реальною, буде змушена втрутитися Росія. Для чого є цілий ряд вагомих причин. По-перше, війна в цьому регіоні неминуче призведе до появи потоків біженців, помітна частин яких буде націлена спочатку – на Казахстан, а потім – і на Росію. По-друге, небагате населення цих держав, що особливо гостро постраждало від пандемії та неможливості трудової міграції, зараз може легко радикалізуватися. А той факт, що війська США покидають Афганістан, який межує з Таджикистаном, створює ймовірність поширення ісламського радикалізму по всій Ферганській долині та її околицях. За таких умов Кремль буде вимушений застосувати всі механізми як дипломатичного, так і силового впливу на учасників конфлікту для його деескалації. Йдеться про один з рідкісних випадків, де Росії доведеться не говорити про мир, провокуючи війну, а гасити реальну пожежу.

Хоча шанси на те, що в Бішкеку та Душанбе зрозуміють безперспективність подальшої ескалації, є достатньо високими, сьогоднішня історія продемонструвала, що ситуація в пострадянській Середній Азії рухається в бік радикалізації. І там, де кілька років тому пастухи та прикордонники з'ясовували проблеми кулаками та рушницями, сьогодні вправляються у влучній стрільбі бійці спецназу, а колони бронетехніки швидко концентруються довкола місця ймовірної війни.