Сигнал Кремлю: Навіщо в Україну приїздив начальник Генштабу Лукашенка

Малозрозумілу активізацію військових зв'язків Києва та Мінська можна пояснити бажанням Білорусі терміново продемонструвати багатовекторну політику напередодні вирішальних переговорів з Росією

Перший заступник міністра оборони Білорусі генерал-майор Олег Бєлоконєв

Візит начальника Генерального штабу, першого заступника міністра оборони Білорусі генерал-майора Олега Бєлоконєва до його українського колеги Руслана Хомчака не те що не став подією дня - його із українських ЗМІ взагалі мало хто помітив. Що й не дивно - повідомлення про подію обмежувалось прес-релізом стосовно того, що під час "короткої робочої зустрічі" сторони обмінялися "поглядами на стан регіональної безпеки, ризики та виклики для кожної з держав". А за підсумками зустрічі Бєлоконєв підкреслив, що Білорусь буде і надалі "прагнути до підтримки добросусідських відносин і сумлінно виконувати всі взяті на себе зобов’язання".

Таке повідомлення, звичайно, виглядає явно блідо на тлі перипетій з відміненим парадом чи звільненими президентом 70 головами РДА. При тому насправді воно варте уваги. Хоча б тому, що військова співпраця між Мінськом і Києвом ніколи не була надто дієвою. Навіть на тлі доволі активних контактів між керівництвом двох держав - а Порошенко з Лукашенком зустрічались доволі регулярно - силовики з обох якось традиційно залишались осторонь.

І от ми спостерігаємо контакт на вищому рівні, який не те щоби засекречений - але "назовні" видана така доза підкреслено бюрократичної інформації, щоби радше відлякати, ніж зацікавити журналістів. Що може стояти за вчорашнім візитом? Звичайно, це може бути нова форма демонстрації президентом Білорусі його традиційної політики "багатовекторності" - якою колись грішив, до слова, і один з українських президентів. Впродовж останніх тижнів білоруський президент вже вкотре веде війну за виживання, всіляко опираючись створенню "союзної держави Росії та Білорусі" у тому вигляді, в якому її лобіює Кремль. І цього разу російський тиск на Мінськ досяг безпрецедентного ступеню. Москва заблокувала практично все - і надання Мінську чергового держкредиту, необхідного для виплати зобов'язань за попередніми заборгованостями Мінську, і компенсацію втрат білоруської економіки від "податкового маневру" Росії в нафтовій галузі, і навіть обговорення майбутньої ціни на газ. Будь-яке обговорення всіх цих питань, за рішенням Кремля, стане можливим після початку "поглиблення інтеграції між країнами". А якщо простіше - то після початку поглинання Білорусі північно-східним сусідом.

Натомість Лукашенко робить все можливе, щоб підштовхнути Путіна до початку переговорів без жодних попередніх умов. А для того, щоби виграти час, він навіть змінив фінансових партнерів - домовившись про отримання кредитів з КНР. Втім, 16-18 червня має відбутися Форум регіонів Росії та Білорусі, на якому, за чутками, Володимир Путін і поставить питання про подальшу інтеграцію руба. За таких умов поїздка Бєлоконєва до українського колеги може бути всього лише демонстрацією міцної геополітичної позиції Мінська, який може брати кредити в Китаю, купувати нафту в Казахстану і дружити з Україною на рівні начальників генштабів.

Втім, за поїздкою може стояти і щось більше, ніж просто демонстративний геополітичний жест. У останні дні президент Білорусі неодноразово й артикульовано підтримував думку про необхідність початку прямих переговорів між керівниками Росії та України. А для досягнення певної довіри з боку Києва в Білорусі навіть почалися демонстративні процеси проти громадян, які воювали на боці Л-ДНР. Один із них в акурат сьогодні отримав 2 роки колонії - не зважаючи на те, що із "ДНР" втік і написав явку з повинною до рідного КДБ. Всі ці тілорухи наштовхують на думку про те, що Лукашенко не проти приміряти і роль миротворця.  При тому не тільки стежачи за якістю готелів для лідерів країн нормандського формату і перекидаючись словом-другим із Леонідом Даниловичем Кучмою.

Не виключено, що в Мінськ вийшов - або вийде найближчим часом - з ініціативою миротворчої місії на Донбасі, яка, попервах, можливо, контролюватиме розведення сил, а з часом - і "зайде" в ОРДЛО для контролю за ймовірними виборами і здійснення силового супроводу спостерігачів від ОБСЄ. А може й по обміну полоненого Шаройка домовляться, щоб показати, що Білорусь краща за Москву. А Зеленський зміг говорити, що він витягає наших з тюрем.

Наскільки реальними є шанси на розиток подібних сценаріїв - сказати складно, але й абсолютно фантастичним він не виглядає. Особливо для Олександра Лукашенка, у якого залишилось не так-то вже й багато способів одночасно зберегти власну владу і незалежність Білорусі.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна