Інститут примирення: Задля якого миру Зеленський перейменує Інститут нацпам'яті

Новина про те, що український Інститут національної пам'яті найближчим часом буде перейменовано на Інститут примирення, можливо, й не стане "зрадою дня", але в список гріхів "зе-команди" проти свідомого українства, безумовно, буде внесена. Як було внесене у той список і звільнення попереднього очільника цієї інституції Володимира В'ятровича.

Вочевидь, головною причиною цього кроку було бажання теперішніх мешканців Банкової покращити стосунки із Варшавою. Для яких, ніде правди діти, що В'ятрович, що очолюваний ним інститут і справді виконували роль безвідмовного подразника. Що виглядає трохи анекдотично, якщо зважити на той факт, що український Інститут нацпам'яті був створений саме як дзеркальна подоба аналогічного польського органу (повна назва якого, щоправда, іще більш барвиста: Інститут національної пам'яті — Комісія з розслідування злочинів проти польського народу ).

Чи допоможуть подібні поступки налагодити діалог із Варшавою? Однозначно відповісти складно, але скоріше ні, аніж так. Оскільки тактика поступок в українсько-польських стосунках, обрана командою Зеленського, якось не дуже спрацьовує.

Наприклад, півтори місяці тому Київ оголосив, що Україна відновлює надання Польщі дозволів на проведення пошуково-ексгумаційних робіт на своїй території. Якщо хто забув, то саме фактична заборона на ексгумацію польських поховань — яку Київ прийняв у відповідь на безкарні з боку польської влади руйнування поховань українських — і стала одним з головних тригерів конфлікту між державами. Трохи менше місяця тому очільник українського МЗС Вадим Пристайко навіть повідомив, що перші дозволи на ексгумаційні роботи вже було надано.

Натомість якихось помітних зрушень в позиції Варшави стосовно українських поховань не помітно до сьогодні.

Ні, звичайно, польські громадські активісти з нагоди Дня всіх святих — за що їм велике спасибі — поприбирали на спаплюжених місцях українських поховань, і подекуди навіть відновили зруйновані націоналістами хрести. Ще вони звернулися до влади, вимагаючи припинити потурання вандалізму щодо українських надмогильних місць. За що їм знову-таки спасибі.

Але офіційна Варшава наразі ні на міліметр не змінила позиції стосовно України — ні після зняття заборони на ексгумацію, ні після звільнення В'ятровича.

Віце-маршалок польського Сейму Малгожата Гошевська, наприклад, в інтерв'ю українським ЗМІ вже встигла повідомити, що тепер Варшаві потрібно "більше правди про Волинь". Навряд чи перейменування ІНП якось дуже сильно змінить цю реальність.

Більше того, демонстрація готовності Києва йти на поступки під тиском може стати вкрай прикрим дороговказом і для інших сусідів України — зокрема, Угорщини та Румунії.

Можна перейменувати Інститут національної пам'яті на Інститут примирення. Можна підібрати хоч дев'ять, хоч дев'яносто дев'ять претендентів на посаду його керівника. Можна провести освячення приміщення з метою вигнати з нього лихий дух Вятровича.

Але без мінімальної волі з боку Варшави і належної роботи українського МЗС, яке мало б ту волю стимулювати, процес примирення між націями запустити не вдасться. Правляча польська партія "Право і справедливість" знову здобула одноосібну більшість у Сеймі. Не в останню чергу за допомогою використання націоналістичної риторики та "історичних образ" для внутрішньополітичних цілей. Тому припустити, що риторика офіційної Варшави за таких умов радикально зміниться, насправді, не доводиться. Тим паче що у квітні наступного року "ПіСу" потрібно виграти президентські вибори.