Випробування Епіфанія: Які виклики чекають на ПЦУ

Вчора у Софії Київській було створено автокефальну Православну церкву України. Як українським ієрархам, так і представникам Вселенського патріархату вистарчило терпіння, такту та дипломатичного хисту, щоб довести розпочату непросту роботу до логічного фіналу. Хоча навіть напередодні собору існували обґрунтовані сумніви щодо можливості такого фіналу.

Православна церква України, з одного боку, отримала молодого й достатньо енергійного предстоятеля. Який, на відміну від більшості своїх старших товаришів, не має специфічного досвіду часів Радянського Союзу, коли церковні ієрархи були вимушені шукати непрості компроміси між збереженням християнських чеснот - і збереженням життя і свободи для себе і своїх вірних. Митрополит Епіфаній, в силу молодого віку (39 років), не має темних плям у своїй біографії, і якихось особливих зобов'язань перед будь-ким, окрім патріарха Філарета - та вселенського патріарха Варфоломія І. Що, в свою чергу, дає йому небачену свободу у прийнятті адміністративних та керівних рішень.

З іншого боку, у новоствореній структурі в Епіфанія буде й потужна опозиція. Той факт, що після першого туру голосування підтримку майже порівну поділили між собою митрополит Луцький і Волинський Михаїл (від УПЦ КП), митрополит Вінницький Симеон (від УПЦ МП) та Епіфаній, свідчить про те, що в молодому предстоятелю доведеться із перших кроків вчитись керувати структурою, де не всі із ним згодні (що становить помітну різницю з УПЦ КП часів безроздільного керівництва Філарета). І факт існування опозиції насправді тішить. Хоча б тому, що свідчить про помітну різницю новоствореної церкви з традиційними пострадянськими релігійними структурами. З іншого боку, чимало ієрархів новоствореної структури докладуть зусиль для того, щоби закріпити свій вплив на молодого очільника церкви.

Перед яким, окрім внутрішньої опозиції, стоїть іще два непростих виклики. Йому доведеться вибудовувати стосунки як із Вселенським патріархатом, який передбачив канали впливу на ПЦУ в статуті новоствореної структури, так і з УПЦ МП - дії якої, як не крути, спрямовуються і координуються на даний етап вже навіть не в РПЦ, а на російському Радбезі.

Власне, саме обрання Епіфанія - це перший компроміс між ПЦУ і Вселенським патріархом. На Фанарі не розглядали можливості обрання Філарета на посаду очільника новоствореної церкви - рівно як і в УПЦ КП не передбачали можливості віддати керівну посаду кому завгодно іще. Молодий ієрарх, що у віці 35 років (що по церковних мірках безпрецедентно) отримав посаду місцеблюстителя Філарета, став "нульовим варіантом", який влаштував як УПЦ КП, так і всіх, хто мав не те щоб зовсім необґрунтовані упередження стосовно постаті Філарета - як в УАПЦ та УПЦ МП, так і на Фанарі.

І в найближчому майбутньому новообраний глава церкви опиниться в трикутнику, кожна вершина якого лобіюватиме свої інтереси. Однією вершиною стане, без сумніву, Варфоломій, який лобіює свою ідею "всесвітнього православ'я", яке не дуже рахується з "канонічними територіями" - і прагне до оновлення задля виживання в сучасному світі. Другим центром тяжіння для Епіфанія, природньо, стане патріарх Філарет, підпорядковуватись якому молодий очільник банально звик. А третім центром, вочевидь, буде група амбітних єпископів - на кшталт Євстратія Зорі - які захочуть отримати максимум прав і можливостей в церковному управлінні по мірі того, як в силу природних причин послаблюватиметься вплив Філарета.

Від того, наскільки Епіфанію вдасться витримувати баланс між цими центрами впливу, вочевидь, залежатиме і успіх його кар'єри.

А іншим непростим питанням для ПЦУ і її очільника стане вибудовування стосунків з УПЦ МП. Яка, з одного боку, є цілковито несамостійною у прийнятті рішень, які їй нав'язує вже навіть не так патріарх РПЦ Кирил, як російський Радбез. Але в якій є чимало єпископів, кліриків та мирян, готових перейти до ПЦУ - за умови адекватного до них ставлення.

Саме забезпечити це адекватне ставлення до вірян і кліриків УПЦ МП, готових перейти до нової церкви - це і є одне з головних завдань новообраного предстоятеля. Без такого переходу маргіналізувати УПЦ МП, відтіснити її на периферію громадсько-політичного життя не вдасться. І нова церква, яка, з точки зору влади задумувалась, як істотний крок у підвищенні рівня національної безпеки, з цією місією в повній мірі не впорається.

І тут "партія молодих і амбітних єпископів" з колишньої УПЦ КП, які готові "клеймити ганьбою" всіх і кожного, становить помітну небезпеку. Оскільки, побоюючись що "перебіжчики" розмиватумуть їхній вплив у новій церкві, вони можуть докласти зусиль до того, щоб потік цих "перебіжчиків" мінімізувати за допомогою неадекватної демагогії і ура-націоналістичних гасел. Без сумніву, що радикальні гасла, зопалу сказані кимсь, хто звик до "толерантних дискусій між УПЦ КП і МП" (лексиці яких могли позаздрити як шахтарі, так і стихійні торгівці), будуть негайно ретрансльовані російською пропагандою - і зовсім не на користь іміджу України в світі. Можливо, очільнику нової структури варто було б звернути увагу на те, кого з його підлеглих найчастіше цитуватиме ТАСС та РІА "Новості" - і прийняти відповідні оргвисновки.

Зважаючи на все це, стає зрозуміло, що вчорашня подія - це не якась "Велика і Остаточна Перемога". З точки зору церковної - це початок нового, складного і масштабного проекту. В межах якого можна реалізувати як християнські ідеали - так і ідеали, від християнства далекі.

З точки зору світської влади - це, з одного боку, спосіб зміцнити національну безпеку. А з іншого - поява нового потужного центру, який неминуче впливатиме на думки і настрої мільйонів громадян країни.

В будь-якому разі, вчора українське православ'я зробило широкий крок в бік повернення до адекватного світу і адекватного християнства. Будемо надіятись, що подальший похід по цьому шляху відбуватиметься так само ефективно, як і вчорашній Собор.