Україна проти Росії: Хто і як зацікавлений в ескалації у Чорному та Азовському морях

Недільні події в Керченській протоці, де росіяни обстріляли та захопили два українські МБАКи "Нікополь" і "Бердянськ", а також буксир "Яни Капу" нарешті отримали оцінку ЄС. Вчора з'явилася декларація, в якій всі сторони конфлікту закликали до стриманості.

Тим часом Росія, яка взяла в полон 24 моряків і шиє їм незаконний перетин кордону із санкцією в 6 років в'язниці, арештувала хлопців на 2 місяці.

Ця історія від самого початку була винесена на глобальний рівень, зокрема завдяки зусиллям українського МЗС. Але окрім України власні інтереси в історії у Чорному та Азовському морях мають різні глобальні гравці.

США

Білий дім підтримав Україну. Дональд Трамп сказав, що ситуація із захопленням українських кораблів йому "не подобається". Наразі він чекає відповідного звіту розвідки по подіях в Керченській протоці, після якого ухвалить рішення чи зустрічатися йому з Путіним на саміті G20.

Окрім цього США отримали черговий аргумент у діалозі з ЄС по "Північному потоку-2". Вустами представника Держдепу Хізер Нойерт там вкотре закликали ЄС відмовитися від будівництва труби. У США наполягають на цьому, ставлячи у приклад події на Азові, закликаючи ЄС більше допомагати Україні. Мовляв, США обрали тверду позицію, ЄС має зробити те саме.

Тут потрібно розуміти, що США, використовуючи власних союзників у ЄС - Польщу та країни Балтії - вже давно в опозиції до "Північного потоку-2". Штати просувають ідею продажу країнам ЄС власного зрідженого газу замість російського. От тільки він дорожчий. Попри це, та сама Польща його купує і говорить про енергонезалежність від РФ. Німеччина, яка найбільше зацікавлена в російському газі, який необхідний для забезпечення зростаючої економіки, не вважає "Північний потік-2" загрозою для ЄС, як на цьому наполягають Штати.

Чергові агресивні дії Росії виступають мобілізуючим компонентом для американського лобі в ЄС, особливо перед виборами у Європарламент. Так чи інакше у Європі існує маркування різних політсил "проросійськими". І якщо на фоні агресивних дій Росії європеєць побачить, що керівництво його країни демонструє слабку позицію, то це ризик для сьогоднішніх лідерів і політсил програти вибори. На цьому схоже і грають у США.

Окремо американці пропонують не пускати російські кораблі в порти Європи. Їхній бізнес від цього не програє, а от європейський, навпаки, втрачатиме.

Простіше кажучи - США, завдяки своєму географічному положенню і статусу, як завжди отримують вигоду від ситуації. "Пекельні санкції" проти Росії вони введуть і так. Паралельно з цим вони ще планують дотиснути ЄС, які також, на їхню думку, мають вдарити новими санкціями по РФ. Плюс до ситуації - американці вкотре вдарили по Франції та Німеччині, поставивши їх у дуже незручне становище через росіян.

Європейський союз

У ЄС схоже взагалі не раді тому, що відбувається на морях між Україною та Росією. Німеччина та Франція не підтримали посилення санкцій проти Росії за результатами Комітету з політики і безпеки ЄС. Його скликала Австрія, а глава МЗС цієї країни Карін Кнайсль, яка танцювала з Путіним раніше, підтримала посилення антиросійських санкцій. Так само, як і Польща та Естонія.

Глава міноборони Німеччини Урсула фон Ляйен взагалі вимагає доказів від України по подіях з кораблями. У Словаччині голова парламенту Андрій Данко також каже, що Україні не вірить через "розіграш" із Бабченком. Словака зрозуміти можна - він та його країна дуже залежні від російського газу.

Остання декларація ЄС, в якій Росію закликали звільнити українських моряків, а сторони конфлікту - до стриманості, свідчить про існування власної позиції, котра відрізняється від інтересів США.

Головні країни ЄС - Франція та Німеччина - не зацікавлені у нових санкціях проти Росії, бо вони давно взяли курс на роль переговірників між Росією та Україною у вирішенні конфлікту на Донбасі. Нові санкції змусять Росію відмовитися від діалогу через ЄС. Зокрема, по транзиту газу. У Франції Макрону на фоні акцій протесту "жовтих жилетів" потрібно залишатися поруч з Меркель, котра також має внутрішні проблеми, але все ще тримає вплив. Бо вихід з переговорів із РФ вибиває з його рук внутрішній геополітичний козир.

Берліну потрібен "Північний потік-2". У Німеччини є власні економічні інтереси, і логіка США щодо відмови від будівництва труби йде в розріз з національною політикою. Американський дорогий зріджений газ не покриє потреби німецької економіки. До того ж, Берлін не хоче втрачати гроші. І хоче сторгуватися з усіма, включно Путіна, по деескалації і продовженні транзиту газу через Україну навіть після старту "Північного потоку-2".

Берлін та Париж своїм рішенням відмовитися від посилення санкцій поставили на місце Східну Європу з Австрією, яка останнім часом, в тому числі через домашні проблеми французько-німецької верхівки, заходить на їхню територію у прийнятті ключових рішень. В тому числі підігруючи США у питаннях опозиції "Північному потоку-2".

Відверто кажучи, Україні лідери ЄС не дуже вірять. Там не розуміють, навіщо було посилати військові кораблі через Керченську протоку. Так, юридично все було чисто, але ж потрібно прораховувати наслідки. А для ЄС наслідком дій України став черговий виток нагнітання і повернення на порядок денний питання "токсичного" "Північного потоку-2". Це прямий удар, зокрема і американський, по позиціях Німеччини і Франції. Тому все, що потрібно сьогодні ЄС - деескалація.

Україна

Інтерес України більш ніж очевидний. Наші військові переганяли кораблі з Одеси до Маріуполя, не порушуючи міжнародне морське право, а також двосторонню угоду по використанню Азовського моря. Робили це не вперше - раніше вже проходили в Маріуполь "Донбас" і "Корець". Своєю акцією міжнародне право порушила саме Росія.

МЗС України винесло питання на глобальний рівень і перемогло росіян у медійній війні, бо реагувати і засуджувати дії Кремля стали всі, від США до країн ЄС. Питання розглянули на Радбезі ООН. Воєнний стан у 10 областях лише зробив правдивішою нашу позицію. Взяття у полон українських моряків і судилище над ними гарантують, що з порядку денного питання не зникне. Попереду ще звинувачення росіян у порушеннях прав людини, а про анексований Крим знову згадали на Заході.

Окрім іміджевої вигоди Україна може отримати черговий виток конфлікту між Заходом та Росією, який супроводжуватиметься ударами по Кремлю, зокрема економічними. А чим слабший наш ворог, тим нам краще. До того ж, на фоні конфлікту у морях, Україна може розраховувати на більшу підтримку від ЄС та США, зокрема мілітарну та фінансову. Через блокаду росіянами Керченської протоки ЄС вже гарантував виділення грошей для портових міст на Азовському морі, які зазнали втрат (Бердянськ, Маріуполь).

Росія

Інтерес Москви до ескалації у морях цілком можливий. По-перше, там давно вже змирилися із санкціями США, які не скасовують, а лише посилюють навіть після зустрічей Путіна і Трампа. Тому їм байдуже, чи викличе це черговий їх виток.

По-друге, рейтинг Путіна понизився до рівня 2013-го року. Його потрібно підняти за рахунок історії з "агресією України" та США біля Криму, "спорудження американської бази в Україні", а також "агентів СБУ" на борту захоплених кораблів. В Крим вже стягуються ракетні комплекси "Бал", ще більше С-400. Мобілізувати електорат можна черговими воєнними страшилками.

По-третє, Росія бачить посилення НАТО в Чорному морі. Румунія купує в США системи ППО, кораблі США регулярно заходять у море. І взагалі, виходи до Чорного моря мають три "натівські" держави - Туреччина, Болгарія та Румунія, а також Грузія та Україна, котрі є союзниками альянсу.

В 2008-му році Грузія активно підтримувана НАТО теоретично могла стати його новим членом. Агресія Росії і "відкушування" територій дозволили Москві зупинити цей процес. Схожа історія відбулася і з анексією Криму. Але півострів для Москви слугує військовою базою з "Бастіонами", С-400, винищувачами Су-30 та "Калібрами", якими можна накрити практично всю Європу та Україну. Все як у часи СРСР. Крим дав змогу "збільшити" російську "економічну зону" на морі, навіть попри порушення міжнародного права та невизнання анексії світовою спільнотою. Фактично росіяни взяли під свій контроль газові і нафтові родовища, які є як на Азові, так і в Чорному морі. Запаси оцінюються в трильйони доларів.

Сьогодні Росія демонструє НАТО силу. Так було з маневрами Су-27 біля американського літака-розвідника EP-3 Aries. Продовжилося силовим сценарієм проти України.

США в Чорному морі стримує Конвенція Монтре, яка забороняє країнам, що не мають виходу до моря, постійну присутність там їхніх сил. Цим користуються росіяни, які можуть силою тиснути на Болгарію та Румунію зі слабким флотом, а також Грузію і Україну.

По-четверте, посилення в Чорному морі має зміст для Росії ще й через їхні операції на Близькому сході. Зокрема, до берегів Сирії через Босфор у Середземне море плавають кораблі Чорноморського флоту. І логістично збільшення присутності в Чорному морі необхідне для підтримки сил в Середземному. Але тут Росія залежна від Туреччини, яка контролює Босфор. Закривши його для росіян, турки можуть перетворити море в озеро. Тому Кремль і домовляється з Туреччиною, вирішує обережно сирійські питання, де Москва підтримує Асада, а турки - навпаки. І навіть збитий раніше російський літак не став приводом для війни між державами. Бо Туреччина економічно залежна від російського газу, туристів та окремих товарів. А Росії потрібен Босфор.

По-п'яте, посилення в Чорному морі дає Росії змогу завадити можливим амбіціям Азербайджану та Туркменістану постачати газ до Європи в обхід РФ. Варто згадати нереалізований "Білий потік".

Туреччина

В Ердогана вже хочуть виступити посередником у вирішенні конфлікту між Україною та Росією. Через напружені стосунки із Заходом, зокрема із США попри статус члена НАТО, внаслідок внутрішньої не зовсім демократичної політики і "тертя" у Сирії, Ердогану досить вигідно вступити у цей процес. Туреччина є найбільш впливовим гравцем у Чорному морі. До того ж, інтереси турків, росіян та американців перетинаються в Сирії. Втихомирення Росії може допомогти Ердогану покращити стосунки із заходом. До того ж, дати розуміння російських цілей в Чорному морі. Окрім цього, діалог з Росією також може принести певну вигоду туркам в сирійських питаннях. Роль посередника є дуже бажаною для Анкари.

Тому історія у морях є лише продовженням геополітичного конфлікту і трансформації однополярного світу.