Коли ЄС запропонує Україні повернутися в "Русский мир"

"Україна, безумовно, в найближчі 20-25 років не стане членом ЄС". Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. "Росія і Україна відчайдушно лаються... В Москві і Києві залишають без уваги те, наскільки серйозна ситуація". Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. "Ми висловили бажання, щоб вибори на Донбасі пройшли до кінця першого півріччя 2016 року". Глава МЗС Франції Жан-Марк Ебро. Перелік образливих, ображених і відверто дивних сентенцій – при чому з обох боків – можна продовжувати довго.

За останніх два тижні у стороннього спостерігача могло скластись враження, що у висловлюваннях посадовців ЄС і європейських урядів присутня не просто втома від України, а відверте і нічим не прикрите роздратування.

Практично все, за що береться чинна українська влада з європейськими колегами – будь то безвізовий режим, антикорупційне законодавство чи вирішення конфлікту на Донбасі, перетворюється на якийсь ідіотський мексиканський серіал, від якого не відчувають жодного задоволення ні його актори, ні, тим паче, глядачі. В процесі зустрічей у "мінському форматі" всі сваряться зі всіма. В процесі підготовки до безвізового режиму отримати шенгенську візу в Україні стало помітно складніше.

При тому припинити раз і назавжди цей серіал так само не вийде. Інтегрувати Україну в сьогоднішньому вигляді в ЄС абсолютно неможливо. Махнути на Україну рукою, полишивши її на "власну долю" – неможливо тим паче. Як перспектива повернення Києва в московську орбіту – так і можливий соціально-економічний колапс в Україні є для ЄС кошмаром все-таки гіршим, ніж продовження співпраці з сьогоднішньою українською владою. Навіть просто "залити грішми" українське питання не вийде – оскільки українська влада вже оговталась від шоку, пов’язаного з останнім Майданом та початком війни, гроші будуть "каналізовані" в середовищі довірених осіб, а голодний і злий народ, ймовірно, вийде на третій Майдан з непередбачуваними наслідками. Для ЄС ми перетворились на валізу без ручки – по кутках якої розсунуті російські війська, українські олігархи, вибухівка і потенційні мільйони біженців.

Європа на даний момент не знає, що далі робити з українсько-російським конфліктом. Більше того – у ЄС не знають, що робити з Україною взагалі.

І "продавлювання" антикорупційного законодавства під прикриттям цукерки безвізового режиму – це сміховинний спосіб довести Україну до європейських стандартів. По-перше, вічне відкладання цукерки з якогось моменту починає банально дратувати потенційних її отримувачів. А по-друге, все це просто не працює.

Бо в Україні, наприклад, можна створити Національне антикорупційне бюро. А потім Генпрокуратура може забирати в нього документи, потрібні для розслідувань. Те саме можна буде зробити з Національним агентством з питань запобігання та протидії корупції – і яким завгодно іншим органом, який зможе вигадати фантазія європейських бюрократів. І всім буде добре – і побажання ЄС виконано, і "любі друзі" не постраждали. А що з того приводу скаже фрау Меркель у приватній розмові – нікого не цікавить. "Ми ж виконали всі їхні вимоги". Кінець патріотичної цитати. Не кажучи про те, що вимоги ЄС українські можновладці завше можуть представити як бажання "нагнути" український народ на якісь нові "поступки". Так ніби антикорупційні органи тому народу якось заважають. Втім, переконати широкі маси, що їм має бути "образливо за державу" – завдання не зі складних.

В усьому цьому круговороті тупиків стає, крім всього решту, зрозумілим, що в ЄС ще й відсутній досвід інтеграції – чи, принаймні, ведення політики добросусідства – з настільки великими пострадянських країнами, як Україна. Угорщина чи Румунія були достатньо малі, аби була можливість довести їх стандарти життя до європейських – і далі тиснути на національну владу, маючи можливість напряму впливати на рівень добробуту громадян і, відповідно, їх політичні симпатії. Хоча з Орбаном, приміром, такий фокус теж працює не найкращим чином.

Інтегрувати Україну в подібний спосіб не вийде. Надто великі фінансові вимоги, надто потужний олігархічний клас, надто великі політичні ризики.

А довести Україну нехай не до європейських стандартів, але бодай до появи політичної еліти, з якою можна вести адекватний діалог, можна тільки почавши створення такої еліти "з нуля". Себто започаткувавши проєвропейський політичний проект, в якому не буде чинних українських політиків. Який буде консультуватись і підтримуватись з-за кордону. І який, потенційно, може стати штандартом всіх тих українців, які таки хочуть в ЄС та НАТО. По великому рахунку, повторивши досвід Москви з "русскім міром". З тою тільки різницею, що встановлення "європейського світу" буде зовсім-зовсім добровільним. Після абсолютно прозорих виборів, референдумів та інших демократичних процедур. І навіть без окупації Львівської та Франківської областей польськими військами. Різниця між двома політичними блоками вийде як між формуванням НАТО, куди вступали добровільно – і Варшавським пактом, куди заганяли копняками радянських кирзових чобіт.

Втім, європейські бюрократи навряд чи наважиться на настільки радикальний міжнародно-політичний експеримент. Це просто утопія, у яку хочеться вірити українським"єврооптимістам". Не з політиків. Ті просто шахраї, які грають на модній фішці. Мова про "єврооптимістів" з народу. В Європі вже не надто розуміють навіщо взагалі вони зв'язалися з Україною і чому не будували стіну з 1991 року на польско-українському кордоні. Утім, ніколи не пізно почати, що й демонструють зараз європейські дипломати, натякаючи - той же конфлікт на Донбасі - це справа України і Росії, які не чують їхні пропозиції. А раз не чують, то нехай самі і розбираються. Європа умиває руки. Тому українцям не залишається нічого іншого як перетворитися з "єврооптимістів" часів Революції Гідності у "єврореалістів" російсько-української війни. І не чекати, що хтось нам виростить еліту, а навчитися у адекватний і демократичний спосіб (якщо це не допомогає - ми знаємо, що робити) "нахиляти" існуючу, щоб та хитрувала, тиснула, шантажувала, торгувалася з ЄС, США, Росією. Але найголовніше припинала би красти і почала займатися розвитком України