Удар ПриватБанку: Як звинувачення проти Коломойського вплинуть на стосунки між Україною та США

Учора аналітик Атлантичної ради США Андерс Аслунд оприлюднив позов націоналізованого ПриватБанку до своїх колишніх власників, Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова. Серед відповідачів там значаться іще троє громадян США, та дев’ятнадцять компаній, але в описаних у позові подіях вони відігравали радше технічні ролі. Заяву подано до державного Канцелярського суду штату Делавер.

На думку позивачів, Коломойський із Добролюбовим перетворили філій ПриватБанку на частини грошової пральки якихось неймовірних розмірів. Зокрема, “з січня 2006-го по грудень 2016 року загальний рух грошових коштів (кредитів) через рахунки кінцевих бенефіціарів власників в кіпрській філії ПриватБанку, які використовувалися для відмивання коштів, склав $470 млрд, що приблизно вдвічі перевищує валовий внутрішній продукт Кіпру за той же період”, зазначено у позовній заяві.

Схема відмивання грошей, якщо вірити заяві, була до болю проста й незатійлива. Якщо вірити матеріалам позову, то ПриватБанк збирав кошти з роздрібних депозитів в Україні, пропонуючи хороші умови і сервіс. Потім гроші йшли до філії на Кіпрі. А потім на вельми вигідних для бенефіціарів умовах “переливались” у мережу анонімних фірм у США. Коломойський із Добролюбовим навіть не створювали кілька шарів підставних компаній у офшорках. Їхньою “фішкою” було те, що кошти переходили не в престижну нерухомість у великих містах, як то зазвичай практикують російські олігархи, а йшли в мережу анонімних фірм, і навіть у реальний сектор економіки США — зокрема, в феросплавні та металургійні комбінати. Звичний до металургійного бізнесу, Коломойський вирішив продовжити його і у США.

Вся історія — у тому вигляді, якому була викладена у позовній заяві Приватбанку — одразу викликає декілька питань. Починаючи від того, з яких таких депозитів чи інших джерел надійшло півтрильйона доларів для “відмивання”, хай навіть за десять років? Чи послугами цієї “пральки” користувалася половина європейської наркоторгівлі? Інше питання — це як надзірні органи США не зацікавились анонімними фірмами, до яких невідомо звідки прибувало як мінімум по 2.5 мільярда доларів на рік у кожну? Зокрема, куди дивилося Бюро економічного аналізу Департаменту комерції США, куди протягом 45 днів з моменту реєстрації компанії іноземні інвестори зобов'язані подати відповідну документацію?

На тлі подібних питань інтерес викликають і додаткові співпадіння — спочатку ФБР оголошує про розслідування справи проти Коломойського в штаті Огайо на предмет відмивання грошей, а потім, за два місяці, з'являється результат “детективної роботи” “ПриватБанку”, який, судячи з усього, провів масштабне розслідування на території двох іноземних держав.

Втім, все це цікаві, але не ключові деталі. А суть виглядає наступним чином — Ігор Коломойський та його бізнес-партнери опинились перед достатньо реальною небезпекою. Ефектний “захід” в українську політику замість “точкової” підтримки наявних політичних сил, яку дотепер практикували всі українські олігархи, створив нові, незнайомі Коломойському ризики.

Звичайно, напряму впливати на суд Делавера за допомогою “телефонного права” із Вашингтону не будуть. І в разі, якщо суд оперативно визнає Коломойського винним у найбільшому за всю історію планети відмиванні грошей, втручатись у справу не стануть.

Але якщо справа виявиться непростою і неоднозначною, і затягнеться на довгі роки (ймовірність чого близька до ста відсотків), Ігорю Валерійовичу доведеться стати помітно більш залежним від доброї волі Вашингтону. Виключно з метою збереження особистої свободи та майна. І найбільша витівка в його житті, якою став його політичний проект, може обернутись найбільшою у його житті проблемою.

Втім, як би парадоксально це не виглядало, позов проти Коломойського може до певної міри навіть спростити американо-українські стосунки. Які впродовж останніх місяців отруював “фактор непередбачуваності” стосовно нової президентської команди. І зараз, коли Зеленський стверджує, що фактично продовжить міжнародно-політичну лінію попереднього президента, а головний “не-спонсор” його політичного злету опиняється у залежності від американської Феміди, приводів для хвилювання як у білому домі, так і в Конгресі стає дещо менше.