Турецький гамбіт: Чи справді Ердоган хоче садити Україну за стіл з бойовиками

Впродовж останніх двох місяців Туреччина пропонувала свої послуги в якості посередника в російсько-українському конфлікті тричі. І це тільки на найвищому рівні — турецькі дипломати озвучували їх і того частіше.

З боку Росії на ці пропозиції реакцією була або мовчанка, або більш чи менш неадекватні заяви з боку речниці російського МЗС Марії Захарової. Її — та її шефа Лаврова — дратував той факт, що йдеться саме про українсько-російські переговори, при тому що Кремль свою участь у конфлікті на Донбасі послідовно заперечує.

"Всі ці спроби використати красиві фрази у вигляді якоїсь "конструктивної двозначності", під якою нібито ховається все-таки розуміння нашої країни як сторони конфлікту, ми не пропустимо"- так Захарова, наприклад, реагувала на пропозиції Ердогана в грудні минулого року. Цю позицію поділяли, звісно, і в адміністрації Путіна. "Справа в тому, що Росія не є стороною конфлікту щодо Донбасу. Тому знайти шляхи вирішення проблеми за допомогою тристороннього саміту (Зеленського, Ердогана та Путіна — ред.) буде неможливо", - вторував Захаровій Пєсков.

І от ситуація ніби як кардинально змінилася. Позавчора з анонімних турецьких джерел стало відомо, що ідеєю Анкари ніби як зацікавились у Москві. А сьогодні на тему турецького посередництва висловився і Пєсков.

"Головним чином ми чуємо заяви, що робляться з Анкари. Я ще раз повторюю — можна вітати будь-які зусилля щодо врегулювання ситуації в Україні. Ми також слухали заяви, що наші турецькі колеги готові запросити представників Донбасу, це дуже важливий елемент, і ми звернули на це увагу. Цікаво було б дізнатися у цьому контексті, чи на це звернули увагу наші українські опоненти. І як вони до цього ставляться", - зазначив речник.

Такий несподіваний поворот справи може мати різні пояснення. Першим, тривіальним, є дезінформація. Яку озвучив Пєсков, щоби внести хаос і сум'яття в українсько-турецькі стосунки. Які, на думку Кремля, останнім часом розвиваються явно надто добре. Втім, якщо ця версія правдива — невдовзі заяву Пєскова буде офіційно спростовано Анкарою.

Іншим, можливо — найбільш достовірним поясненням є підстава. У Кремлі погодились розвивати цікавий для Анкари дипломатичний трек, за однієї "маленької і незначної" умови — у вигляді представників бойовиків за столом переговорів. І в Туреччині, не розібравшись в ситуації, погодились. В такому випадку українському МЗС доведеться пояснити нашим партнерам, що для українських посадовців говорити з представниками "Л-ДНР" — це приблизно те саме, що Ердогану відвідати конгрес Курдської робітничої партії.

Втім, існує і ненульова ймовірність реальної зради — Ердоган, перебуваючи у вкрай непростому економічному становищі, вирішив зіграти з Росією у "дипломатичні піддавки" в обмін на якісь економічні преференції.

Але якими б не були справжні причини цієї історії, про посередницькі пропозиції Анкари можна сказати одну невтішну річ. До моменту зміни переговорної позиції Кремля, міжнародні зусилля, спрямовані на модерацію конфлікту, створення нових переговорних форматів чи якісь інші тактичні дипломатичні маневри, на жаль, позбавлені смислу.

Оскільки перепони, які стали на шляху нормандського формату і, врешті-решт, практично поховали його, рано чи пізно зупинять і будь-який інший переговорний процес. "Нормандія" зупинилась не тому, що Париж чи Берлін погано виконували свою місію. Вона зупинилась, бо Росія ставила нереальні вимоги — стосовно визнання "неучасті" Кремля в конфлікті, переговорів з терористами, початку політичних поступок з боку України іще навіть до припинення вогню, проведення виборів на контрольованих російськими найманцями територіях, і так далі. Вимоги, які спливали у Парижі та Берліні, рано чи пізно прозвучали б і в Анкарі. Тому зрив миротворчих зусиль президента Ердогана, хоч і не допоможе Україні рішуче нічим, скоріше за все, не сильно і зашкодить.