Росія в тупику: В чому Сурков переконує Путіна

Свіжа стаття авторства Влада Суркова у російських ЗМІ особливої уваги в Україні не привернула. Хоча свого часу цей персонаж був куратором російської політики в окупованих частинах Донбасу і співархітектором "русского міра", після того, як Сурков покинув посаду в адміністрації президента Росії, в Україні його почали сприймати як "збитого льотчика", відстороненого від прийняття істотних геополітичних рішень. І, почасти, це було логічно — оскільки в Росії всі, хто виїхав за межі Москви — і не переїхав при тому до Петербургу — ніби зникають.

Втім, і недооцінювати Суркова було б недоречним — оскільки він, вочевидь, є одним із найкращих експертів стосовно особливостей функціонування путінського режиму.

Тому його статтю про цифрову трансформацію державного суверенітету, і створення механізмів прямої демократії за допомогою сучасних засобів комунікації, можна сприймати по-різному.

І як напівфантастичний, фактично суто літературний твір. І як спробу політичної футурології, яку мають помітити як любителі цього жанру, так і один читач, на увагу якого особливо розраховує Сурков. Той читач, який є наразі господарем російського Кремля.

Центральна думка статті полягає в тому, що функції представницької демократії зазнають поступового занепаду — через можливість здійснювати пряму демократію за допомогою електронних засобів комунікації. Ну, чи пряме управління масами — за тим самим рецептом.

Попри нагромадження химерної, і почасти — вигаданої термінології, а також маси бездоказових припущень, висловлених максимально імперативним тоном, текст Суркова по-своєму цікавий. І його припущення про можливість появи "віртуальних держав" заслуговує на увагу. Це якщо дивитись на все це як на вправу із футурології.

Але можливий і більш практичний погляд. Автор розуміє, що Кремль перебуває в достатньо глибокій кризі. Оскільки ставка на грубу силу — різнотипних "правоохоронців", лояльних до режиму Путіна — схоже, не виправдовує себе.

Себто всі ці безконечні лави Росгвардії цілком успішно збили протестну хвилю початку 2010-х, сильно зміцнивши при тому позиції прихильників силового вирішення всіх конфліктів у Кремлі.

Але в довготерміновому плані це не спрацьовує. Оскільки можна завести 3 мільйони силовиків для розгону мітингів, ввести максимальне регулювання економіки, і встановлювати державне регулювання цін на життєво важливі товари. Але в результаті вийде СРСР — з аналогічним безславним фіналом через економічну безперспективність подібного режиму.

При тому на путінський режим тисне посилення соціальної апатії населення, яке не має жодного нового "кримнашу" для розваги, а політична та й економічна активність країни та громадян сильно звужені. У підсумку – наростання алкоголізму, злочинності та еміграції — як в часи "пізього застою", тільки із поки-що відкритими кордонами.

Тому Влад Сурков, здається, відчуває дві речі. По-перше, що Кремль рухається в економічний тупик. Що, насправді, очевидно для багатьох. І що в Кремлі, ймовірно, щось подібне вже розуміють — і не виключають можливості переходу від силового тиску на сусідів та власне населення до якогось різновиду політики "м'якої сили". Ніяких рішень, звісно, іще не прийнято — але колишній "сірий кардинал" вже пропонує колишньому господарю свою послуги у справі створення "керованої демократії цифрового зразка". От тільки після 21 року при владі господар навряд чи захоче щось радикально міняти в усталеній російській політиці.