Цвинтарна дипломатія: Як Путін з Макроном поховали "нормандську зустріч"

У візиті президента Росії Володимира Путіна до Франції на прощання із Жаком Шираком нічого дивного й несподіваного не було. Вони товаришували — ну, чи принаймні старанно вдавали товариські стосунки, заходили в гості один до одного — частіше, правда, Путін до Ширака. Чи зустрічались в аеропорту. Це, можливо, була навіть дружба, наскільки це слово взагалі можна застосувати до російського президента. Тому не запросити його на похорони, вочевидь, не могли. Дивно, що третій їхній товариш, екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер, проігнорував прощання з Жаком Шираком. Ходять чутки, що він важко хворіє.

Нічого дивного не було і у поведінці Путіна в Парижі. Він, як водиться, запізнився. Не надто сильно — інакше в нього були всі шанси побачити тільки хвіст похоронної процесії, адже в Парижі на нього чекати б не стали. Але достатньо сильно для того, щоб потрапити до церкви Сен-Сюльпіс, де проходила церемонія прощання, вже через якийсь службовий вхід, а не через площу, як решта світових лідерів.

Ніяких змістовних переговорів Путіна з Макроном за умов, коли останній приймав у гості три десятки чинних і колишніх глав держав, бути, звісно, не могло. Власне, і сама "двохвилинна зустріч" двох президентів відбулась в напівтемряві вічно ремонтованої Сен-Сюльпіс, між якихось риштувань і прожекторів. І на цій зустрічі не було сказано рішуче нічого, крім стандартних слів про "співчуття". Напевно, такі слова Володимиру Путіну особливо важко завчити на пам'ять.

Себто зустріч російського та французького президентів носила виключно протокольно-похоронний характер. Але навіть за таких умов люди, які планують невдовзі зустрітися знову з якогось достатньо важливого для них приводу, знаходять бодай кілька секунд, щоб зайвий раз підтвердити свої наміри. Але цього не зробив ні Володимир Путін, ні Еммануель Макрон.

Що, із певною долею припущення, дозволяє зробити висновок — не тільки оптимістичні припущення українського президента Володимиру Зеленського про саміт в нормандському форматі і на найвищому рівні "вже в вересні", але й стриманіші заяви Меркель та Макрона про "саміт найближчим часом", які лунали ще в кінці серпня, зокрема, під час візиту Путіна в форт де Брегансон, виявились, м'яко кажучи, не зовсім правдивими. І зустріч зовнішньополітичних радників лідерів нормандської четвірки, яка пройшла 2 вересня, і на якій Пристайко ніби як навіть дав згоду на "формулу Штайнмаєра", теж виявилась даремною. Оскільки той факт, що Леонід Кучма цю формулу у Мінську не підписав, виявився важливішим від того, що Пристайко "погодився".

А рацію, в сухому підсумку, мали не Зеленський, Макрон та Меркель, а такий собі наближений Владислава Суроква Олексій Чеснаков із промовистою посадою "директора Центру політичної кон'юнктури", який одразу після провальних переговорів у Мінську заявив, що відмова України письмово закріпити формулу Штайнмайєра "ставить під загрозу зустріч лідерів нормандського формату".

Судячи із гробового мовчання Путіна та Макрона над труною Ширака, його прогноз таки здійснився.

Що, вочевидь, ставить крапку на ідеях "швидкого миру", з якими прийшла до влади команда Зеленського. Оскільки "швидкий мир" поза нормандським форматом, який не те що забуксував, а загруз і зупинився, здається, неможливий. А жодних інших дієвих форматів переговорів з Кремлем в команди президента Зеленського наразі немає. Як не було їх, врешті, і в команди попереднього президента. А якщо зважити на той факт, що і ЄС, і США зараз не в тій дипломатичній формі, аби починати переговори з Кремлем "з нуля", пауза в процесі розв'язання російсько-українського конфлікту, майже кожна доба якої оплачується кров'ю, явно збирається затягнутися надовго.