Отруєння Навального: Чи наважиться Меркель скасувати будівництво "Північного потоку – 2"

Історія з отруєнням Навального, перемістившись із Омська до Берліна, сподівано почала розгортатися із новою силою. Канцлерка Ангела Меркель і очільник МЗС Гайко Маас після оприлюднення висновку "Шаріте" стосовно отруєння російського опозиціонера випустили спільну достатньо стриману заяву, із закликом до Кремля "ретельно розслідувати подію і зробити це з повною прозорістю".

Але якщо керівництво Німеччини зберігало у своїх коментарях певну стриманість, то реакція, наприклад, німецької преси вийшла набагато жорсткішою. Публікації виходили під заголовками"Захід повинен відповісти санкціями на вбивство Навального", "Експерт з отруєнь: "Наказ отруїти Навального віддавав особисто Путін", "Шокуюча політика російського керівництва" і багатьма іншими в подібному стилі. Навіть давні гріхи путінського режиму або наближених до нього сил – на кшталт минулорічного вбивства в парку Тіргартен – знову стали предметом інтересу.

При тому реакція з Кремля на пропозицію про розслідування "з повною прозорістю" вийшла не надто сповнена ентузіазмом. Прес-секретар Путіна, який ще чотири дні тому взагалі відмовлявся від коментарів у цій справі, рішуче заявляючи, що "ми не медики, щоб із цим розбиратися", за останні години, здається, закінчив медичний університет – бо на сьогоднішній зустрічі з пресою вже впевнено розповідав про ймовірні причини зниження рівня холінестерази, особливості застосування атропіну та інші речі, які періодично з'являються в полі зору токсикологів та зацікавленої публіки після відомого вояжу "солсберецьких туристів". Але все, сказане Пєсковим, зводиться до того, що німецька сторона не знайшла в організмі Навального отрути – а тому і говорити немає про що.

При тому що використання фосфорорганічних речовин, здатних викликати симптоми, аналогічні тим, що лікарі зафіксували в Навального, має в Росії давню і міцну традицію. І мова йде не тільки про застосування "Новічка" на території Британії. Зокрема, з подібними симптомами загинув в 1995 році бізнесмен Іван Ківеліді. Тільки в 2007 році спливло, що отруїв його партнер по бізнесу, який купив отруту  у військовому токсикологічному інституті у місті Шихани Саратовської області. З того часу "лихі дев'яності" давно завершилися, і тепер бойовою отрутою користуються, схоже, не багаті бізнесмени, а російська влада.

Як би там не було, позиція Пєскова, яка зводиться до відсутності отрути в організмі Навального (яка в принципі не могла проіснувати в організмі в незмінному вигляді декілька діб), недвозначно натякає на те, що ніякого бодай на перший погляд адекватного розслідування в Росії не буде. Навіть якщо політика отруїли не за наказом Путіна, а за відмашкою якогось із ФСБ-шних фігурантів його журналістських робіт.

І ця історія ставить фрау канцлерін у дуже незручне становище. Оскільки достатньо потужний громадський резонанс, який виник довкола цієї справи завдяки старанням німецької преси, вимагає від неї певної практичної реакції.

Звичайно, Берлін може обмежитися "косметичними заходами" – на кшталт висилки пари-трійки російських дипломатів. Але в такому випадку опозиція отримає зручний привід для критики не самої навіть Ангели Меркель – яка все рівно збирається завершувати свою політичну кар'єру – а всієї її партії, яка, до слова, і без того переживає не найкращі часи.

Тому чинній керівниці Німеччини, схоже, доведеться готувати сильний антиросійський хід. Але при тому очевидний вибір, який їй підказують як преса, так і опоненти – скасування будівництва "Північного потоку – 2" – Меркель поки не наважується. Не в останню чергу, здається, тому, що до цього її давно підштовхує чинний президент США Дональд Трамп, робити приємне якому німецька лідерка не має ані найменшого бажання.

В будь-якому випадку, історія з Олексієм Навальним стане черговим потужним запобіжником на шляху ймовірного послаблення європейських санкцій проти Росії. І річ навіть не в Навальному, який є достатньо "системним" опозиціонером – і в Європі це чудово розуміють. Річ в тому, що нелімітоване й нічим не виправдане використання спеціальних служб, отрут, і таємних вбивств для досягнення якихось достатньо дрібних політичних цілей надто чітко демонструє портрет підстаркуватої мавпи з гранатою, роль якої блискуче виконує зараз російський президент. Будь-які послаблення на користь подібного персонажу можуть для європейських політиків обернутись на репутаційні втрати таких масштабів, що про "перезавантаження стосунків" з Кремлем потроху перестають думати навіть давні адвокати Росії.