Як санкції вбили російського виробника "Армати"

Новина про нехитрий економічний маневр, за допомогою якого Володимир Путін намагається врятувати від банкрутства "Уралвагонзавод", стала цілком сподіваним сюрпризом.

Про те, що у підприємства, яке, крім загальновідомої "Армати", випускає більшу частину перспективної російської бронетехніки, настали вкрай скрутні часи, стало відомо ще на початку року, коли підприємство почало потроху згортати виплати по кредитах.

Влітку цього року почали поступати позови стосовно банкрутства "Уралвагонзаводу". Головним позивачем при тому був "Альфа-банк". Паралельно з тим декілька тисяч працівників заводу вирушили у вимушені відпустки. Робітники заводу, які ще нещодавно публічно демонстрували свою любов до рідного президента і уряду, почали потроху розходитись із промислового гіганта, нездатного вчасно сплачувати зарплатню.

Втім, на цій стадії у Кремлі все ще вдавали, що ситуація не виходить з-під контролю, і скромно відмовлялись  у неї втручатись.

Теоретично, завод мало врятувати гігантське держзамовлення на "Армати". На практиці, з нього вийшов пшик. Оскільки російська армія від масового переходу на нові танки за умов фінансового голоду фактично відмовилась. Ні, Міноборони Росії, звичайно, замовило 100 "Армат". Але при тому вголос порахувало, що глибока модернізація Т-72 обійдеться в 17 мільярдів рублів. Офіційна вартість "Армат" невідома, але вона не нижча за 250 мільйонів рублів.

Після цих коментарів надії на "золотий дощ" з держбюджету зникли, і кредитори взялись витрушувати борги з "Уралвагонзаводу" з подвоєною енергією.

При тому до банкірів приєднались і інші підприємства. Наприклад, 16 листопада Брянський завод поглинаючих апаратів подав до арбітражного суду Свердловської області заяву про визнання банкрутом "Уралвагонзаводу" за борги перед підприємством. Позов був невеликим – на мільярд рублів, але в разі задоволення за ним би підтягнулись десятки інших. З іншого боку, продовжувати вдавати, що все нормально, у Кремлі вже не могли – інакше міг "впасти" не тільки УВЗ, але й десятки підприємств галузі, пов’язані з ним виробничими (і платіжними) ланцюжками. До тисяч "відпускників" з УВЗ могли приєднатись десятки – якщо не сотні тисяч безробітних з інших підприємств.

Тому вчора Путін підписав указ про передачу 100% акцій науково-виробничої корпорації "Уралвагонзавод" держкорпорації "Ростех". Вагонобудівне підприємство тим же указом виключено з переліку стратегічних підприємств. "Ростех" допоможе "Уралвагонзаводу" в кризовий період для цивільного виробництва", прокоментував передачу акцій віце-прем'єр Дмитро Рогозін у своєму "Твіттері". За його словами, кооперація військових заводів створить єдиний "бронетанковий холдинг".

Що в перекладі на людську мову означає, що борги "Уралвагонзаводу" сплатять з держбюджету, після чого вагонобудівників полишать на їхню власну долю (скоріше за все – невеселу), а танкобудівельників продовжать, по мірі сил, спонсорувати до моменту, поки ті не випустять бодай сотню "Армат", на які вже підписано контракт. Щоб на парадах було що показувати.

А загалом вся історія з "Уралвагонзаводом" чітко повідомляє нам про сучасну Росію три речі.

По-перше, міжнародні санкції подіяли – і то не слабко. Оскільки глибока криза транспортної галузі (яка стала причиною колапсу колись цілком прибуткового бізнесу по виробництву залізничних вагонів), й інформація про ймовірне скоре банкрутство окремих регіонів Російської Федерації – це результати саме санаційної політики та падіння цін на нафту. Розмови про "неймовірні ресурси", накопичені путінським режимом в роки дорогої нафти – не більше ніж розмови. В резервів Росії вже видно дно. І грошей при тому не вистарчає навіть на ВПК.

По-друге, якою б не була фінансова ситуація в країні, Путін намагається вдовольняти інтереси своїх олігархів. Інакше борги УВЗ перед комерційними банками були б просто заморожені – до "кращих часів", а невеликі прямі заборгованості перед постачальниками перекрили б за рахунок кредитів з держбанків. Натомість кредити, які видали УВЗ Михайло Фрідман і Герман Хан через Альфа-банк, будуть, скоріше за все, погашені коштом держбюджету. "Різати" можна зарплати і пенсії, а не прибутки поплічників.

І, по-третє, ситуація з виробниками "Армати" наштовхує на думку, що вся пропагандистська істерика стосовно "глибокої модернізації російської армії" – не більше, ніж блеф і "підвищення ставок" у геополітичній грі.

"Армати", яких не можуть поки випустити більше кількох десятків чи сотні, і виробництво яких не може втримати на плаву навіть один крупний завод. "Найсучасніші ракетні комплекси", кількість яких обраховується одиницями чи десятками, і які після випуску негайно розміщуються якщо не на Курилах – то в Калінінграді чи Криму, аби привернути максимум уваги ЗМІ. Все це, разом з невеликою кількістю боєздатних і укомплектованих контрактниками частин – лише імітація сучасної і добре озброєної російської армії. Якої в реальності, здається, немає.

А що є – так це маленький і божевільний дідусь з його мрією про відновлення СРСР та Варшавського блоку, гігантський ядерний арсенал в невідомому стані, і купа іржавого радянського заліза, яке ще років 20 може вважатись зброєю. Складно сказати, що із цього усього небезпечніше.