Трансатлантичний газовий фронт: Чому Зеленський виграв у Варшаві без Трампа

Передбачливе рішення американської дипломатії уникнути візиту Трампа до Європи і залишити його грати в гольф удома під приводом боротьби з ураганом, на перший погляд, знизило вагу міждержавних зустрічей, які відбулися на цих вихідних у Варшаві. 

Втім, як показала практика, віце-президент США Майкл Пенс не тільки відбув протокольну частину заходів, не викликавши публічних скандалів – що далеко не завжди вдається його патрону, а й успішно передав вітання Трампа всім присутнім. В  тому числі – й президенту України, який почув вкрай бажані слова про свій "дуже сильний старт", а також про те, що Сполучені Штати продовжать підтримувати Україну у питаннях безпеки і територіальної цілісності. Ці слова, принаймні, на деякий час, повинні розвіяти домисли недоброзичливців про те, що стосунки між Києвом та Вашингтоном наразі не такі добрі, як намагаються показати в обох столицях.

Втім, окрім цих чисто протокольних обов’язків, віце-президент США ще й підписав ряд прецікавих домовленостей, які в осяжному майбутньому можуть до певної міри змінити економічну, а частково – й геополітичну реальність Європи. Мова йде, звичайно, про угоду, в якій прописана співпраця між Україною, США та Польщею, спрямована на посилення регіональної безпеки газопостачання. Суть її зводиться до того, що Польща та Україна отримують можливість зменшити свою залежність від російського газу за допомогою розбудови терміналу зрідженого газу в Свіноуйсті та будівництва газопроводу Baltic Pipe, що з’єднає Польщу з Норвегією.  Якщо обидва цих процеси відбуватимуться згідно з наявними планами, то вже у 2021 році, в результаті збільшення потужності терміналу, Польща зможе постачати Україні 6 млрд кубометрів газу. Після початку роботи газогону, який насправді має невелику потужність – всього 8 мільярдів кубів на рік, ця цифра ще збільшиться.

З одного боку, ці цифри явно недостатні для того, щоби не те що перекрити газовий імпорт України – а навіть повністю відмовитись від російського газу. Тому все це частково схоже на повторення історії з вугіллям Трампа. Україна купує невелику кількість енергоносія за вищою ціною задля отримання якихось геополітичних переваг.

Хоча, слід зазначити, що й ці переваги не будуть для нас зайвими. Оскільки ставши покупцем американського газу, Київ буде цікавішим не тільки для Трампа, з його ідеєю-фікс про розвиток видобувної промисловості США, але й для будь-кого із його наступників.

В цьому місці українські антизахідники можуть зазначити, що тільки-но почавши звільнятися із залежності від Росії, нова українська влада рухається в бік залежності від Вашингтону.  Але це не так. Оскільки, на відміну від газогонів, які свого часу міцно зв’язали "братні народи", скраплений газ – це крок до вільного конкурентного ринку. Бо через польські термінали можна отримувати як газ із США, так і катарське, саудівське – і яке завгодно ще блакитне паливо. 

В цьому і полягає ключова перевага експерименту з американським скрапленим газом. Якщо він вийде успішним, Україна цілком спроможна збудувати і власний LNG-термінал на Чорному морі. В перспективі – можливість співпраці, наприклад, з Туреччиною, яка окрім російського "потоку" намагається розвивати транспортування газу, наприклад, із Туркменістану. 

А іншим ключовим для нас моментом у майбутній співпраці є той факт, що Україна отримає міцніші економічні зв’язки із Польщею. У Варшаві давно хотіли перетворити свій газовий термінал на хаб для поставки блакитного паливу в Україну і Прибалтику. Після реалізації цього проекту взаємозалежність Києва та Варшави зросте і стосунки між двома країнами, ймовірно, стануть більш прагматичними і менш залежними від теми взаємних історичних кривд, яку так люблять використовувати польські популісти. Тим паче, що на зустрічі Зеленського з президентом Польщі Дудою начебто було досягнуто помітного прогресу у справі виведення дискусії про історію зі сфери інтересів політиків і спроби знайти істину силами істориків. 

Хтозна, якою буде політична доля чинного президента США із його політикою "новітньої ізоляції", яка, на щастя, має здебільшого декларативний характер. Рівно ж як невідомо, якою буде доля його українського колеги, який наразі обіцяє своїм виборцям "всі реформи за один рік". Щоправда, більшість подібних анонсів дотепер звучать чомусь за межами України.

Але нова схема паливно-енергетичних зв’язків, зафіксована на цій зустрічі, може пережити правління їх обох і почати процес фінального і незворотного перетворення російського газу із фактору геополітичного впливу на звичайний енергоносій, який хто завгодно може купити в кого завгодно.