Обнулення Путіна: Як результати референдуму змінять політику Росії щодо України

Голосування стосовно поправок до російської конституції завершено. Більшість росіян - 77,92% - поправки підтримали. Ну, чи зробили вигляд, що підтримали. Тепер це вже не має значення.

Ненецький автономний округ став єдиним регіоном, де більшість виборців – 54% – проголосували проти поправок. Мешканцям цього регіону, схоже, вже немає чого боятися. Найвищий рівень схвалення поправок зафіксований в Чечні. 98%, це вам не жарти. Там зі страхом, як відомо, все гаразд.

В такий спосіб російська адміністративна машина не без зусиль та збоїв, але намалювала цифру, приємну для ока чинного президента. І, судячи з  відносно спокійної реакцій російського суспільства, негайної революції з цього приводу не трапиться.

Тому у цьому місці виникає закономірне питання – а що далі? При тому питання стосується не тільки подальшого існування Росії за умов збереження путінської вертикалі, але й відносин "обнуленого" Путіна з рештою світу. В тому числі – і з Україною.

Стосовно базових принципів цих відносин сумнівів немає. Хоча б тому, що загальний курс на консервацію, "заморозку" всіх аспектів соціальної та політичної реальності на Росії є очевидним, і засадничі моменти міжнародної політики винятком із цього правила не стануть. Курс на перетворення України на геополітичного сателіта Росії залишиться базовим принципом кремлівської політики. Втім, диявол може критися в деталях.

Перша, і можливо, найважливіша з яких виглядає наступним чином: отримавши імітацію "народної довіри", чинний президент Росії може почуватися у своїй політиці більш впевнено. Він отримав можливість для політичного маневру.

Бо підтримавши іще два терміни Путіна – чи, принаймні, відмовившись проти них протестувати – росіяни в своїй масі підтримали і все, що йде в комплекті. Агресію проти України і європейські санкції, потік "іхтамнєтов" до чужої країни – і колосальні дотації з російського держбюджету на утримання маріонеткових "республік". Ця підтримка може підштовхнути господаря Кремля до іще більш жорсткої і непоступливої поведінки за переговорним столом. Втім, позиція Росія і дотепер особливою гнучкістю не відрізнялася – тому тут Україна втратить небагато.

Але при тому Путін може вчинити і в протилежний спосіб. Зімітувавши політику "примирення" за допомогою обміну полоненими і косметичного пом'якшення публічної риторики. А також посилення підтримки проросійських сил в Україні напередодні політичної та економічної нестабільності, в яку може потрапити наша держава у найближчий рік-півтори. Це не буде, звичайно, повноцінним поверненням до політики "м'якої сили", яку Росія практикувала до 2014 року. Оскільки війська з Донбасу, певна річ, Москва не виведе. Але спічі про "братерські народи" зазвучать частіше по обидва боки порушеного Росією кордону.

При тому вибір між умовним "батогом" і ще більш умовним "пряником" у Путіна буде здійснюватись не на основі якоїсь ідеології чи бодай стратегії. Рішення буде прийматися на основі закритих соціологічних опитувань всередині Росії. Які останнім часом все частіше стають ключовими у політиці Путіна. Оскільки у можливість досидіти своїх шістнадцять років при владі виключно "на багнетах" російський президент не вірить. Для цього, окрім багнетів, потрібна ще й байдужість російських громадян. Потішити яких зовнішньополітичним спектаклем Кремль цілком готовий.

При тому Києву не можна забувати того факту, що незалежно від більш агресивної чи навпаки, м'якшої риторики Кремля цілі Володимира Путіна стосовно України залишаться незмінними. І тут вже ніяка думка російських громадян ні на що не вплине.

Цікавим може бути ефект від "обнулення Путіна" на настрої в анклавах сепаратистів на окупованій українській території. Адже наявна політична, безпекова та економічна ситуація навряд чи тішить тамтешніх мешканців. Як тих, хто хотів би якоїсь подоби реінтеграції з Україною, так і тих, хто волів би, щоб усе відбулося "як в Криму". І "обнулення" Путіна та курс на збереження статус-кво в російській державі є для обох партій не надто веселою новиною.

Втім, як би не склалися з подальшою стратегією і тактикою стосунків Володимира Путіна з Україною, нам, напевно, варто не забувати один факт. Росія здатна ефективно атакувати і контролювати тільки істотно ослаблених сусідів. І якщо Україні вдасться втримати політичну, соціальну та економічну стабільність свого державницького проекту – то ніякі геополітичні пастки Путіна смертельними для нас не стануть.