Відставка російського уряду: Для чого Путін позбувся Медвєдєва і змінює російську конституцію

Сьогоднішнє послання президента Росії Володимира Путіна до Федеральних зборів, з точки зору стороннього спостерігача, виглядало ледь не революцією. Звичайно, російський лідер заявив, що нової конституції його країні ніби ще й не треба – бо "потенціал основного закону 1993 року ще не вичерпано". Але й задовольняти всі вимоги сьогодення чинна конституція вже не в змозі – тому в неї слід внести декілька важливих поправок.

Список цих поправок російський лідер навіть озвучив: зокрема, йдеться про пріоритет російської конституції над міжнародними зобов’язаннями Росії (хоча рішення про це російський Конституційний суд ніби як прийняв ще чотири роки тому), норма про те, що кандидатуру прем’єра буде затверджувати Держдума, посадовцям високого рангу заборонять мати громадянство інших країн, а верхня палати парламенту отримає право маніпулювати суддями конституційного та верховного судів Росії. На тлі цих "радикальних нововведень", які в добре відлагодженій путінській вертикалі мають відверто декоративний характер, найважливішою для громадян, напевно, була обіцянка ввести в конституцію норму про "закріплення регулярної індексації пенсій". В цьому місці популісти всієї Європи й Азії тихо ридають в кутку.

Щоправда, тих, хто сподівався, що Росія змінить форму правління на парламентську республіку, а Путін перейде на новий пост, прихопивши повноваження, і стане таким собі "Ердоганом навиворіт", російський президент розчарував. Оскільки заявив, що Росія "не може нормально розвиватися та існувати стабільно у формі парламентської республіки – вона повинна залишатися сильною президентською республікою".

Якби цього комусь здалося мало, дійство супроводжувалося ще й відставкою чинного російського прем’єр-міністра Дмітрія Медвєдєва. Відставкою настільки несподіваною, що про неї, за чутками, довідалися тільки зі ЗМІ чимало ключових членів російського кабміну.

В будь-якій іншій країні рішення президента змінити конституцію, паралельно з відставкою Кабміну, можна було б розглядати як початок нової політичної ери. Але у випадку з путінською Росією така думка була би великим перебільшенням.

Оскільки однією з ключових причин рішення російського президента є тривіальній популізм. Зокрема, ще на початку грудня фонд "Общественное мнение" провів опитування, за результатами якого вийшло, що 68% російських громадян вважають за потрібне внести поправки в основний закон своєї країни.

Результати цього опитування, звичайно, чимось нагадували показник "середня температура хворих по палаті" – оскільки різні люди вкладали в це поняття дуже різні речі. Комусь хотілось повернення монархії, комусь – Радянського Союзу з дешевою ковбасою і молодістю, а хтось, страшно сказати, міг думати навіть про лібералізацію вертикалі. Хоча більшість опитаних, за даними російських соціологів, банально хотіла "покращення соціальних стандартів". Але всіх їх об'єднало бажання змін – тому і втрапили вони в одну графу.

А російський президент, відчуваючи прагнення суспільства, ніколи не забував, що найкращий спосіб впоратися з революцією – це її очолити. Якщо маси хочуть "якихось змін в конституції" – то нічого не зашкодить чинному президентові щось в основному законі таки поміняти.

Тим паче, що під шумок "пєрємєн", яких "трєбуют наши сердца", Путін отримав шанс провести кілька важливих для себе маневрів. Суть яких полягає в можливості формально позбутися будь-якої відповідальності за економічні проблеми Росії, при тому зберігаючи цілковитий контроль над країною.

Російський президент навіть не приховував своєї мети перед присутніми: "Федеральні збори готові взяти на себе більшу відповідальність за формування уряду. А якщо взяти на себе більшу відповідальність за формування уряду, це означає взяти на себе і більшу відповідальність за ту політику, яку цей уряд проводить. Я згоден із такою постановкою питання повністю". В такий спосіб, Путін отримує можливість проводити через Держдуму бажаного прем’єра. Але затверджуватиме його Дума. А потім президент суворо киватиме уряду пальцем, і критикуватиме з а все – провалені нереалістичні "національні проекти", відсутність росту економіки, падіння реальних доходів – чи що там іще буде на часі.

Здається, російський президент зрозумів, що довгоочікуваного приєднання Білорусі (пардон, "інтеграції в єдину союзну державу") ближчим часом не трапиться. І шансів на якийсь маленький і переможний "Кримнаш" у нього зараз немає. А падіння рейтингу і ріст незадоволення в країні вимагають якоїсь реакції з боку центральної влади. Оскільки режим, що опирається на телевізор, є зручнішим і краще керованим, аніж режим, що опирається виключно на кийки омоновців.

Тому в російському телевізорі сьогодні розпочалася революція. Яка повинна задовольнити бажання громадян цієї країни до якихось змін.

І, власне, зміни у розпалі. Так, Путін вже запропонував прем'єрське крісло нинішньому голові податкової служби Михайлу Мишустіну. Якщо ж разом з посадою на нього навісять ще й роль "поганого поліцейського", президент Путін стане "єдиною надією на збереження прав і свобод у країні".

Втім, все це не важливо. Суть сьогоднішніх подій полягає в тому, що російська влада відчула "запит на суспільно-політичні зміни" з боку російського суспільства. І негайно цей запит задовольнила. Оскільки суспільство чітко не сформулювало, що саме слід міняти – то будь-які зміни можна вважати прогресом. Тим паче, що паралельно Путін пообіцяв зайвих півтрильйона рублів на соціальні витрати. А після сьогоднішньої відставки уряду на росіян чекає іще чимало політичних розваг для підняття громадянського духу. Як от референдум на тему "Наскільки ентузіастично ви підтримуєте пропозиції президента стосовно зміни Конституції".

Але на тих, хто раптом здуру надіється на зміну російської реальності – хоч у внутрішній, хоч у зовнішній політиці путінського режиму, чекає суворе розчарування. Про це не варто забувати нікому із російських сусідів.