Страх Лукашенка: Чому білоруський президент погрожує Путіну

На перший погляд, може здатися, що Лукашенко невдовзі оголосить Росії війну. Принаймні, сьогодні впродовж неповної години в ефірі російської, до речі, радіостанції "Эхо Москвы" він встиг повідомити, що Мінськ може "забрати собі" і запустити в реверсному режимі дві гілки нафтопроводу "Дружба", фактично перерізавши нафтовий експорт Росії до Європи. І що в разі загрози суверенітету Білорусі за Мінськ вступиться НАТО. В цьому місті бацька, на жаль, був дуже неконкретний – хоча рецепт того, як залучити НАТО до конфлікту з Росією, міг би зацікавити багатьох пострадянських лідерів.

І все це не рахуючи дрібниць – на кшталт того, що про створення якихось наднаціональних органів в "союзній державі" Росії та Білорусі і мови йти не може. Чи про те, що Росія щороку намагається "закрутити гайки" щодо Мінська – і це може призвести до того, що Росія втратить Білорусь.

Для чого було це підвищення градусу і без того непростої дискусії між Москвою та Мінськом? Тим паче після того, як Білорусь в ході чергових переговорів на вищому рівні відстояла-таки свої знижки на нафту і газ. Хоча компенсація за "податковий маневр" з російським викопним паливом так і залишилась у списку бажаного, але не отриманого.

Найбільш вірогідним в цій ситуації видається наступне пояснення. В тисячу перший раз пообіцявши Росії відновлення "союзу нерушимого", і в тисячу перший раз його уникнувши, білоруський лідер, загалом, виконав свій звичний політичний трюк, який дотепер чудово сходив йому з рук. І навіть зробив при тому свій маленький ґешефт – хоча, звичайно, і не повністю.

Але умови цього разу трохи відрізняються від звичайних. Якщо дотепер аншлюс – пардон, інтеграція Білорусі з Росією – була для Кремля просто приємним та бажаним сценарієм розвитку подій, то зараз цей сценарій є необхідністю.

На тлі падіння рівня життя, суспільного застою та поступової не те що зневіри до влади, але наростання байдужості та апатії до того, що путінський режим може запропонувати своїм громадянам в якості "національної ідеї", Путін конче потребує нової геополітичної перемоги. Такої як Крим. Або навіть ще більшої.

І Лукашенко, який зумів створити в своїй країні жорстку та консолідовану автократію, яка вже багато років успішно протистоїть спробам Росії "приєднати Білорусь окремими областями", впевнений в тому, що зможе протистояти традиційним способам тиску і надалі.

Але при тому президент Білорусі відчуває, що роздратований черговим інтеграційним провалом Путін може цього разу піти далі, ніж зазвичай.

І якщо кримський чи донбаський сценарії в Білорусі не спрацюють, то в Кремлі можуть прийняти єдине виграшне для себе рішення. Про усунення білоруського лідера від влади.

Яким воно може бути – сказати складно. Мова може йти про що завгодно – від палацевого перевороту до фізичної ліквідації. Але особа Лукашенка зараз явно стоїть на заваді не так навіть геополітичним планам Кремля, як бажанню Путіна зберегти владу.

За таких умов Лукашенко голосно розповідає про все, що він може зробити у разі початку відкритого конфлікту з Росією. Список, насправді, не такий вже й великий, але він все ж існує. І тихо надіється, що все буде як завжди – рано чи пізно Мінськ знову зможе обмінювати голослівні обіцянки стосовно інтеграції з Росією на абсолютно реальні знижки на нафту і газ. Можливо, так і буде. Але зараз президент Білорусі дуже, дуже нервує.