Союз пострадянських: На що приречена дружба Зеленського з Лукашенком

Президенти України та Білорусі зустрілись, обмінялись компліментами та полоненими, і пообіцяли нарощувати товарообіг між країнами. Але справді тривожні геополітичні питання – на кшталт подальшого дрейфу Мінська в бік економічного та митного союзу з Росією – публічно не було сказано нічого

Союз пострадянських: На що приречена дру…

Перша зустріч президентів України та Білорусі під час форуму регіонів України та Білорусі у Житомирі пройшла вкрай оптимістично та бадьоро. Президенти розповідали про райдужні стосунки, прозорі кордони, і навіть жартували про Росію.

Олександр Лукашенко зазначив, що дві держави ніколи не мали і не мають розбіжностей. А Зеленський заявив, що "наші (вочевидь, українські та білоруські – ред.) люди дружні, наші люди ментально близькі, однакові". В цьому пасажі явно відчувалася спроба видати бажане за дійсне, бо "виховати" таких громадян, яких має білоруський президент, Зеленський не зможу ніколи – але за благодушним святковим настроєм всіх присутніх пасаж пройшов непоміченим.

При тому жартами все не обмежилося – за підсумками засідання українсько-білоруської консультативної ради ділового співробітництва, українські та білоруські підприємства підписали контракти на більш ніж півмільярда доларів.

При тому Володимир Зеленський написав у Твіттері, що український журналіст Павло Шаройко, який перебував за гратами в Білорусі за не надто правдоподібними звинуваченнями, вже повернувся до України. Натомість ще вчора Новозаводський суд Чернігова звільнив з-під варти під особисте зобов’язання громадянина Білорусі Юрія Політику, якого звинувачували у шпигунстві на користь Білорусі.

З одного боку, політикам і громадянам обох країн можна тішитися зростанням двосторонньої торгівлі, пристойними гуманітарними стосунками – і навіть обмінюватись саркастичними жартами про Росію.

З іншого боку, якось не виходить забути, що Білорусь – принаймні формально – готується стати частиною єдиної з Росією держави. Зрозуміло, що цей непростий процес триває не перший десяток років, і не до кінця зрозуміло, чим він закінчиться – і чи закінчиться хоч чимось взагалі. Але в питаннях зовнішньої політики – принаймні, у тих випадках, коли це йому нічого не коштує – Лукашенко активно підтримує політику Путіна.

Мило всміхаючись Зеленському сьогодні, позавчора Олександр Григорович, наприклад, розповідав, як він "разом із Росією шукатиме відповідь на розміщення американських ракет у Європі".

А розповідаючи про "кордон дружби" між Україною та Білоруссю, він якось призабув той факт, що в 2018 році особисто розпорядився зміцнити цей кордон людбми і технікою. Пояснивши згодом посилення контролю на кордоні "потоком зброї, що ринув із сусідньої країни".

Радісна атмосфера зустрічі якось мимоволі навіювала спогади про часи, коли Кучма, Лукашенко і Путін так само грали роль благодушних "батьків своїх народів". От тільки з того часу спливло багато води. І не тільки води, але й крові. Благодушний Путін загарбав Крим і Донбас, нагромадивши там гори трупів. Благодушний Кучма обговорює, як повернути українських полонених додому. А благодушний Лукашенко борсається в тенетах "примусової інтеграції" з Росією, і шансів вирватись із них після кожної поступки у нього стає все менше і менше.

Тому цей милий "міжсобойчик" в пострадянському стилі, який зіграли Лукашенко з Зеленським, був, звичайно, корисним – як з економічної точки зору, так і з погляду обміну полоненими. Але сприймати його всерйоз із геополітичної точки зору було б недоречним.

Білорусь, опинившись перед зримою перспективою митної та фінансової інтеграції з Росією, намагається знайти нові способи тиску на Москву, аби цієї інтеграції уникнути. Це є головним – і, багато в чому, єдиним інтересом Лукашенка. І всі його пропозиції, наприклад, стосовно "введення білоруським миротворців на Донбас" – це лиш способи отримати ці засоби тиску. Які оптім будуть виокритані на користь Мінська, а не Києва. Цей простий момент варто не забувати українському президенту. Який навдивовижу добре почуває себе поряд з Лукашенком. Але має велику проблему, що полягає в тому, що його громадяни "ментально" все-таки не зовсім одинакові з громадянами, яких "вирощував" для свої потреб білоруський диктатор, топчучи будь-які спроби протесту проти своєї вельми специфічної влади.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook