Знищити тварину: Якою може бути російсько-американська війна в Сирії

3 квітня Дональд Трамп повідомив, що збирається "дуже швидко" вивести війська із Сирії. 4 квітня він повідомив, що "передумав" їх виводити. 11 квітня він повідомив, що американські ракети "на підході" до Сирії - "гарні, нові і "розумні". Ще через годину він запропонував "припинити гонку озброєнь".

Це могло б бути смішним — якщо б не йшлося про поведінку керівника останньої на планеті наддержави, і його плани пустити в хід стратегічні ударні сили своєї країни. Це могло б виглядати як божевілля — якби не був відомий той факт, що Дональд Трамп — чоловік емоційний. І йому, як керівнику США, довелось подивитись відеоряд з міста Дума, де асадівці за згоди — чи за підтримки росіян вчинили те, що вчинили. Кажуть, подібні кадри дуже впливають на американського президента. Як і на його доньку Іванку Трамп, яка, теж за чутками, має вельми значний вплив на батька. Та й обіцянка російських дипломатів "збивати американські ракети і засоби їх запуску" теж не сприяла доброму гумору Дональда Трампа.

Тому щодо американської атаки на режим сирійського диктатора виникають радше питання "коли" і "як".

З чисто військової точки зору, розстановка сил виглядає наступним чином. У Росії станом на зараз в Середземному морі діють близько 15 бойових кораблів і суден забезпечення Чорноморського флоту. Реальною ударною силою вочевидь є фрегати "Адмірал Григорович" і "Адмірал Ессен", озброєні крилатими ракетами "Калібр", а також підводні човни зі своїми модифікаціями цих ракет. В разі потреби, з Балтфлоту Росія може перегнати ще один свіжий фрегат "Макаров" - також із "Калібрами". "Повна бойова готовність" кораблів, що залишились у Севастополі — це фактична фікція. Крім ракетного крейсера "Москва" майже все, що там залишилось після виходу на Сирію сучасних фрегатів — це колекція "вінтажних" десантних кораблів, іржавих мінних тральщиків, та ракетних катерів — серед яких є і відносно свіжі, але до далеких походів навряд чи пристосовані.

У США флоту біля Сирії практично немає. Є озброєний "Томогавками" есмінець "Дональд Кук" за 100 кілометрів від російської бази. Є есмінець "Портер", який от-от туди прибуде ("от-от" настане днів за 5). І є ударна група американських кораблів на чолі з авіаносцем ВМС США "Гаррі Трумен" яка сьогодні, за чутками, покине військово-морську базу Норфолк в штаті Віргінія і попрямує у бік Європи і Близького Сходу. У межах планової ротації, оскільки авіаносна група з "Теодором Рузвельтом", яка патрулювала цей район, його вже декілька тижнів тому покинула.

Хоча всі ці оцінки сил і засобів, насправді, не мають особливого сенсу. Бо при дальності дії сучасних "Томогавків" у близько 2 тисяч кілометрів, не так вже й необхідно підходити до Сирії впритул. А штаб-квартира 5-го оперативного флоту США знаходиться у вкрай недалекому від місця подій Бахрейні. Про насиченість регіону американськими військово-повітряними базами — хоч із боку Туреччини, хоч з боку ОАЕ, чи навіть з Сицилії, звідкіля літаки США чудесно можуть взяти участь в антиасадівській місії, і говорити не доводиться. Тому із можливостями для нанесення удару по Асаду у США вельми добре. Як, зрештою, певні можливості спробувати цей удар відбити є і в Росії. Все-таки, якщо вірити інформації російського МО, в Сирії розгорнута глибоко ешелонована протиповітряна оборона.

Але, якщо від можливостей переходити до ймовірного практичного використання, тут трапляється очевидний конфуз.

Оскільки Росія, скоріше за все, навіть не спробує збивати американські ракети. Навіть два американських есмінці біля місця подій можуть провести сотню запусків — що явно виснажить спроможність російських систем ППО. Якщо ж при тому на додаток до крилатих ракет по цілях почне працювати авіація США, використовуючи ракети великого радіусу дії і тримаючись осторонь від сирійського повітряного простору, шанси захистити хоч щось — включно з авіабазою Хмеймім — стрімко знизяться. Якщо ж зважити на той факт, що США навряд чи стануть атакувати місця постійної дислокації росіян — то найкращою тактикою в цій ситуації буде повторення минулорічного трюку "насздесьнет", блискуче виконаного російськими силами ППО в ході американської атаки на базу Асада в Шайраті.

Втім, і з американським ударом по силах Асада не все так просто. Навіть минулого року, коли удар був нанесений відносно раптово, його наслідки не вражали. Цілком ймовірно, що вартість витрачених "Томогавків" істотно перевищувала вартість знищеної асадівської техніки.

Натомість цього року, коли сирійський диктатор має достатньо часу, щоб підготуватись до американської атаки, передислокувати, замаскувати і роззосередити всі свої не надто чисельні сили, ефект від атаки може бути навіть меншим, ніж минулого разу. Безумовно, переможні реляції американських моряків та авіаторів, і, можливо, навіть красиві кадри з вибухами нам гарантовані. В разі певного везіння, вдасться навіть знищити істотну частину вцілілої асадівської авіації.

Але чи вплине це на ситуацію в Сирії докорінним чином? Навряд чи. Хлор і зарин перемістяться з "бочкових бомб" у артилерійські снаряди, Асад — з резиденції в якийсь бетонний бункер, та й по всьому. Не виключено, що за кілька місяців ми станемо свідками нового звірства асадівців.

Бо радикально проблему з сирійським диктатором і його російськими союзниками треба вирішувати не кавалерійськими повітряними рейдами, а довгою і копіткою роботою на землі. Коли російські військові будуть боятись не американських ракет, що летять "по асадівцях" і можуть ненароком впасти біля них, а мін і куль опозиції, яка візьме Хмеймім у щільне кільце — тільки тоді можна буде говорити про військовий успіх. А коли Сирію буде розділено на три або й чотири незалежні держави - тоді можна буде говорити і про перспективи миру.

Фото: ЕРА