Що робитиме Обама з “падишахом Ердоганом”

Минає третя доба від невдалої спроби перевороту в Туреччині. Спецслужби та поліція закінчують грандіозну „зачистку” всіх причетних – чи, принаймні, проголошених причетними – до суботньої події. Чисельні турецькі генерали роздумують над власною невдалою підготовкою до перевороту – чи ще більш невдалою ідеєю не брати участі в перевороті, за який їх все рівно заарештують.

Втім, життя продовжується, і стратегічні союзники Туреччини задумуються над простим і очевидним питанням – як вибудовувати подальші стосунки з безпощадним турецьким „захисником демократії” – який все далі й далі переходить червону лінію, котра відділяє „демократію з особливостями”, якою хотіли би бачити Туреччину в Брюсселі чи Вашингтоні, від якоїсь химерної реконструкції Оттоманської імперії, де падишах топить в крові повстання зрадливих і бунтівних солдатів.

Чистки – гігантської, безпощадної і неселективної – в рядах турецької армії після невдалої спроби перевороту очікували всі. Але майже 3 тисячі звільнених суддів – жодного з яких в ніч на суботу ніхто із автоматом на мосту через Боспор ніби як не бачив – це, з точки зору ЄС та США, явний перебір. Про журналістів, політичних опозиціонерів чи інших простих смертних в цій ситуації і говорити не доводиться. Процес „консолідації турецької нації довкола свого лідера” рухається вперед зі швидкістю ошалілого товарного потягу.

Керрі на пару з Могеріні вже встигли публічно заявити, що, звичайно, підтримують „спроби залучити виконавців заколоту до відповідальності”, але також „рішуче застерігають від спроб вийти за ці рамки ".

Іще рішучіше висловився комісар Євросоюзу Йоханнес Хан, котрий констатував, що влада Туреччини використала спробу військового перевороту для боротьби з опонентами всередині країни. Більше того, він сказав, що турецький уряд, на його думку, підготував списки арештантів ще до спроби повстання.

У відповідь на що прем'єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим розкритикував спробу США закликати до дотримання прав підозрюваних в участі в недавньому заколоті. Подібні заклики можуть погано вплинути на взаємини країн, сказав він. І взагалі - "ми були б розчаровані, якби наші друзі (США) зажадали від нас доказів в цій ситуації”. Отак.

У Вашингтоні й Брюсселі, звичайно, старатимуться „не помічати” і „не вимагати доказів”. Але й допустити до того, що один з впливових членів НАТО стане чимось на кшталт абсолютної монархії з легким ісламістським ухилом у Вашингтоні теж не можуть. Ні, там цілком нормально ставляться до таких монархій - прикладом є історія співпраці з Саудівською. Аравією, зіпсута тільки спробами Обами подружитись з Тегераном.

Але дотепер подібні монархії були зовнішніми союзниками НАТО. А Туреччина давно і традиційно є одним з ключових учасників альянсу. На території якого, крім всього решту, розміщені й значна кількість американських ВПС. І той факт, що авіабазу "Інджірлік" з американськими літаками на час путчу знеструмили і заблокували турецькі військові, а командувача бази навіть затримали за підозрою в участі у заколоті, всезагальному спокою не сприяє.

Ще одним прикрим моментом, нерозривно пов’язаним з диктатурою, є той факт, що всякого диктатора рано чи пізно усувають від влади – і оскільки демократичних інструментів для цього, зазвичай, немає, процес нерідко виходить болісним і кровопролитним.

Не кажучи вже про те, що НАТО не матиме тепер особливого морального права критикувати, приміром, Росію, маючи в своїх рядах „демократичну Туреччину з законно обраним Ердоганом на чолі”.

Тому, схоже, на Вашингтон очікують непрості й нетривіальні переговори з Анкарою. Внаслідок яких чинний турецький президент або погодиться повернути на обличчя успішного султана маску „авторитарного демократа” – або на Північноатлантичний альянс чекатимуть значні зміни. Які, не виключено, закінчаться виходом одного члена.

А Туреччині, розірвавши останні зв’язки із Заходом, доведеться шукати свій, звивистий і плутаний „особливий шлях” до „контрольованої демократії”. Будучи практично оточеною геополітичними суперниками і конкурентами, Ердоганівська Туреччина відрізнятиметься від путінської Росії тільки одним. Відсутністю ядерної зброї – і всіх гарантій, які та дає.