Путін визначився з наступником

Як пише «Деловая столица», електоральний рейтинг президента Володимира Путіна вперше з початку 2014 року різко знизився - одразу на вісім пунктів, зазначається в дослідженні соціологів «Левада-центру». У серпні він досяг так званого локального піку - 57%, але вже через місяць, у вересні, опустився до 49%. Це приблизно відповідає квітневим рейтингам. Для порівняння: у січні 2014 року тобто до зміни влади в Україні, рейтинг Володимир Путіна становив 29%. Варто зауважити, що це рейтинги з розрахунку «від усіх», включаючи тих, хто не визначився. Але якщо перерахувати результати, виключивши тих, хто не визначився і хто не збирається голосувати, рейтинг чинного глави держави складе 83% проти 87% місяцем раніше (у квітні - 81%, у січні - 66%). Тож «пасивна» більшість тих, хто, як і заступник голови адміністрації президента РФ, вважає, що «Путін - це і є Росія», нікуди не зникла. Однак «пасивна» більшість ніколи не відіграє ключової ролі в політичному житті, а опора на неї завжди виявляється хиткою. Тому є і по-справжньому хороші новини. Отже, чому ж упав рейтинг Путіна?

Насамперед монументальна картина «фашистських полчищ», що наступають на Росію під керівництвом Барака Обами, починає нарешті втомлювати середнього споживача медійного продукту. Він відчуває дефіцит справжніх результатів. Так, замість епічних картин бомбардувань російськими ассами Лондона і Вашингтона - скандальний інцидент у «Внуково». Замість колонізації Місяця, план якої запропонований Кремлю групою вірнопідданих вчених, - НП при доставці супутника на космодром (і навіть дві, якщо врахувати, що на американському носії, який вибухнув, стояли радянські двигуни, придбані у Росії). Замість викрадення головних американських секретів спритними російськими розвідниками - спроба пограбування дуету Roxette співробітниками багажного відділення аеропорту «Домодєдово». Російський обиватель роздратований цією дріб'язковістю, що породжує в його свідомості когнітивний дисонанс.

Очевидно й те, що невтримне подорожчання продовольства і ліків, тарифи, що повзуть вгору, і рішення Кремля економити на бюджетниках, щоб спробувати стишити наслідки банкрутства регіональних бюджетів, ніяк не могли сприяти подальшому зростанню популярності Путіна. Політтехнологічна схема «Путін - окремо, а ціни - окремо», що непогано працювала протягом багатьох років, починає давати збої. Особливо якщо все це накладається на зниження темпів індексації зарплат простих росіян і незмінне зростання доходів чиновників, а також стрімке знецінення нацвалюти - з початку року вона девальвувала вже на чверть. І це притому, що з кризи 1998 р. росіяни орієнтовані на рубль: розрахунки і заощадження робилися переважно в національній грошовій одиниці. Адже якщо «Путін - це Росія», то значить, що «Путін - це рубль».

Ядерний електорат президента дивується, де ж накази про розправи над п'ятою (незгодні) і шостою («системні ліберали») колонами? І чому, навпаки, Навальному дозволяють зареєструвати видання, а Маша Гайдар отримує великий президентський грант на правозахисну діяльність? Спочатку Кремль заохочує активного прихильника війни Едуарда Лимонова, а потім силовики проводять обшуки у нього в офісі. Путін проголошує себе головним націоналістом, але забороняє проведення «Русского марша». Адже ідейний виборець ВВП любить послідовність.

Нарешті, поточний рік ознаменувався різким збільшенням кількості конфліктів на етнічному та конфесійному ґрунті. Особливо ця тенденція торкнулася Москви, Калінінграда, Північного Кавказа, Татарстану і Башкирії. Мусульмани почали активно відстоювати свої права і вступати в силову протидію із силовиками, причому з відносним успіхом. Поточне рейдерське захоплення «Башнефти» охолодило відносини між федеральним центром і Уфою, адже йдеться не лише про інтереси заарештованого господаря АФК «Система» Володимира Євтушенкова, а й про активи клану, який ще недавно керував цією територією, - Рахімових. Подібні майнові суперечки з етнічним забарвленням розвиваються і на Північному Кавказі, головним чином у Дагестані.

Втім, падіння рейтингу Путіна об'єктивно не впливає ні на картину внутрішньої політики, ні на перспективи вирішення української кризи. По-перше, політика як така в Росії відсутня. Допустивши трохи свободи, правляча партія одразу отримала відчутні пробоїни - у 2011-2012 і 2013 рр. Тому гайки знову закручені, а нещодавня серія місцевих виборів продемонструвала чергові рекорди фільтрації кандидатів і партій, а також примітивної фальсифікації виборів. По-друге, страх старіючого і недужого президента стимулює його шукати способи виправити становище - як за допомогою нового насильства в Україні, так і організації, наприклад, техногенних катастроф, боротьба з наслідками яких могла б додати ентузіазму його виборцю. По-третє, Путін, схоже, вирішив проблему наступника. У зв'язку з цим все більшу присутність у медіапросторі отримує Сергій Шойгу, якому дозволяють робити гучні і різкі зовнішньополітичні заяви.

Втім, непередбачуваність Кремля припускає, що вже через кілька місяців все виглядатиме зовсім інакше. Не варто забувати, що в таких суспільствах, як російське, пошук наступника може займати кілька років і чреватий величезними проблемами для тих, кого призначають на посаду кронпринца. Можна згадати хрестоматійний приклад Мао, який тричі призначав наступників, двоє з яких були кинуті в тюрми. Загалом, кількість наступників вимірюється не логікою і не політичною доцільністю, а довжиною життя диктатора.