Путін і тиша

Вчорашня принципова згода офіційних представників Європейського Союзу на продовження антиросійських санкцій ще не є самим рішенням стосовно продовження. Таке рішення може прийняти тільки Рада ЄС. Що вона, без сумніву, і зробить впродовж найближчого тижня - щоби встигнути до 15 вересня, коли закінчується термін дії попереднього санкційного рішення.

"Пролонгація" торкнулась обмежувальних заходів, котрі поширюються на 150 осіб і 37 підприємств.

Звичайно, ніхто в Росії не сподівався, що санкції, накладені за підтримку донбаських сепаратистів та, тим паче, за окупацію Криму, зникнуть зразу, як на фронті трохи перестануть стріляти.

Але сама процедура продовження санкцій, схоже, викликала в російських дипломатів неприємне здивування. Бо все пройшло тихо, спокійно і дуже швидко - без жодної публічної суперечки чи пресового демаршу російських лобістів. Зовсім як обговорення співпраці з Сенегалом в українській Раді.

Схоже, маховик європейської бюрократії розкрутився і тепер не потребує корекції з боку політиків. Звичайно, він не настільки ефективний, як американська бюрократія, яка відстежує всі нірки, всі підставні фірмочки та офшорчики, які росіяни використовують, щоб обійти секторальні санкції - і випускає у світ все нові та нові "доповнення та уточнення", перерізаючи найтонші ниточки, по яких можуть пройти гроші, технології чи устаткування.

Але і європейські персональні санкції "напівавтоматичного прийняття" дають Росії чітко зрозуміти, що простір для дипломатичних маневрів фактично вичерпано. Починати якісь нові переговори, слухати російські заяви, розповіді про "звірства хунти" чи красномовні коментарі Сергія Лаврова європейським дипломатам явно ніколи. В них зараз зовсім інші проблеми, які стосуються їхніх власних держав, а не україно-російського конфлікту.

Тому Мінські домовленості Росії, схоже, доведеться виконати. Або повільно і впевнено рухатись у бік "імпортонезалежного" - і взагалі ні від чого не залежного, навіть від здорового глузду - російського Середньовіччя. А для повного повернення в коло нормальних держав Росії доведеться віддавати навіть Крим. Або залишатись чимось на кшталт Ірану на наступні десятиліття.

І для пом'якшення санкцій Європі потрібні не російські "сигнали" у вигляді затишшя на фронті, а чітке і гласне виконання пунктів досягнутих домовленостей. Підтверджене як міжнародними спостерігачами, так і Україною.

Єдиною альтернативою подібній "здачі російських інтересів" для Путіна може стати ескалація. Але і тут все впирається у вже сформовані пакети санкцій, прописаних і готових до прийняття - що в ЄС, що у США.

А нам можна було б потішитися такою злагодженою "командною грою" двох найпотужніших центрів геополітичного впливу.

Заважає хіба одне. Події останнього тижня наштовхують на думку, що головною небезпекою для України знову стають українці. А тут вже не допоможуть ніякі санкції.