Путін і Лукашенко обговорили бюджет Атлантиди

Порядком денним візиту російського президента до Мінська було передбачено прийняття бюджету Союзної держави Росії і Білорусі. Як, ви не знаєте, що це таке? І не дивно. Мало хто знає. Можна на Вікіпедії почитати, інтелектуально збагатитись.

Окрім того, Путін і Лукашенко начебто затвердили програму узгоджених дій в області зовнішньої політики. Чому начебто? Бо цей пункт був у цілях візиту, і президенти відрапортували, що досягли всіх цілей. Конкретики стосовно того, як саме Білорусь координуватиме дії з Росією на міжнародній арені, якось не прозвучало.

Також Путін з Лукашенком обговорили підсумки торгово-економічного співробітництва. Напевно, в контексті 30-відсоткового падіння товарообігу між державами (чи то провінціями СДРБ?) впродовж минулого року, не інакше.

Власне, весь візит, формально, був присвячений інтеграції, безкомпромісній та безпощадній.

З запилюжених папок дістали пожовклі проекти по схрещуванню вужика з їжаком, точніше, "МАЗу" — з "КамАЗом", білоруського "Інтегралу" з "Российской электроникой", "Мінского заводу колісних тягачів" з Ростехом, і купу інших давніх планів, пов’язаних з давнім, але нездійсненним бажанням Росії поглибше зайти в білоруську промисловість. Втім, як дістали – так і сховали.

При тому якось так сталося, що візит Путіна відбувся в акурат за дві доби після публікації звіту Stratfor про те, що гроші на глобальні геополітичні проекти і "підтримку дружніх режимів" у Путіна закінчились. Зокрема, 2-мільярдний кредит в 2014 році – та 860-мільйонна позика минулого року – це, власне кажучи, і все. Грошей для Білорусі більше не буде. На російські фінанси можуть розраховувати лиш Угорщина та Іран з Єгиптом – але й то на жорстких кредитних умовах.

При тому зовнішньополітичний вектор Білорусі впродовж останніх 6-7 місяців чітко демонструє, що аналітики повідомили те, що Лукашенко знав і без них. І звільнені політзеки, зняті санкції, і наростання білоруського експорту в окремі європейські країни – яскраве тому підтвердження.

Хоча Олександр Григорович, повернувшись із недавньої відпустки у Сочі, і натякав, що кредит буде. Тому якась мінімальна інтрига все-таки існувала. Але після всіх пишних фраз про дружбу, партнерство і спільне майбутнє ні слова про фінансову підтримку так і не прозвучало. Що, безумовно, і є головним результатом зустрічі для білоруської сторони.

Яким же був тоді смисл помпезної зустрічі в форматі "5+1" (президент і п’ять вищих посадовців з кожного боку)? Навіщо Путін тягнув з Москви скоморохів, циганів та ведмедів?

Відповідь, по великому рахунку, одна. Візит для російського президента мав внутрішньо-, а не зовнішньополітичне значення. На тлі санкцій, бойкотів і "бліцкригів", які перетворились на тягучі й безславні конфлікти, Путін хотів показати росіянам, що в Росії ще залишились "друзі" на світовій арені. Чи, якщо зважити на ставлення росіян до білорусів, "слухняні молодші брати". Які раптом почали якось нездорово фліртувати з ненависною Європою – але все-таки готові приймати "старших братів" з усіма належними почестями.

Натомість реальних змін у стосунках двох держав чекати не слід. Хоча б тому, що вся "далекоглядна стратегія" путінської зовнішньої політики зводилась до "батогів і пряників". Зараз пряники закінчились - з об'єктивних економічних причин.

А лякатись "батогів" Олександр Григорович, схоже, не збирається. І його готовність до "жорстких" сценаріїв задекларував міністр оборони Білорусі за три дні до візиту Путіна – розказавши, що білоруські військові "ретельно вивчають український досвід" у справі протидії гібридній війні, створюють систему територіальної оборони та сили спеціальних операцій. Себто роблять загодя все те, що Україна була вимушена робити вже під вогнем.

Тому білоруський президент терпляче і стоїчно пережив візит Путіна, вислухавши всі мантри про дружбу і партнерство. І навіть про бюджет "нової Атлантиди" поговорив, дозволивши собі для розрядки лиш назвати Путіна "Дмітрієм Анатолієвічем".

Лукашенко ж насправді терплячий – як весь білоруський народ. Тільки білоруський народ готовий терпіти Лукашенка, а Олександр Григорович готовий терпіти примхи тих, хто був спонсором Білорусі. Навіть якщо спонсор, скоріше за все, переходить у статус "безнадійно колишніх".

А поки президенти обговорювали подробиці майбутніх проектів, у реалізацію яких не вірила, напевно, навіть Матвієнко у своїй норковій шубі, білоруське Мінекономіки гарячковито строчило проекти "переходу до реальної взаємодії з ЄС". Які концентруються, головно, довкола можливостей Європейського інвестиційного банку. Мрії Путіна – мріями Путіна, але про реальні питання виживання у Мінську теж не забувають.