Психолог розповів, як зрозуміти, чого ви хочете від життя

Про це розповідає психолог Михайло Лабковський, передає depo.ua з посиланнямна Сноб.ру.

Чому людина не знає, чого хоче? Як це взагалі можна не знати? Та запросто. Доведеться знову розповідати про дитинство, коли батьки нав'язують свою волю 10-, 12-, 15-, а іноді і 40-річним діткам. Точніше, просто не цікавляться, чого там хоче дитина. Сирок, пластівці або омлет, наприклад, на сніданок? У підлітка можуть не питати, ким він сам хоче стати... Це в принципі не має значення для деяких батьків, які "самі знають, як краще".

А виходить не краще. Виходить, що, коли треба вибрати, коли важливо знати, чого хоче і що краще саме для неї, дитина чи вже дорослий не може виявити в собі жодного бажання. Жодного бажання настільки ясного і сильного, щоб його можна було сформулювати. Нема в них бажань.

Заорганізованим дітям просто ніколи усвідомити свої бажання, оскільки в них немає особистого часу, вони живуть за розкладом, складеним батьками та бабусею. А пізніше вони вже не можуть розрізнити, де власні бажання, де мамині, а де так звана соціальна норма...

Ще варіант – сім'я, в якій живуть під девізом "є таке слово: треба". А також повинно, правильно, необхідно і щоб "не соромно перед людьми". А ось хочу десь на задньому плані треться. Бажання сприймаються як перешкоди тому, що обов'язок велить. І якось поступово стираються. Не можу сказати, що будь-яка наполеглива праця дає результати, відповідні до завзятості. Іноді взагалі не дає. І навпаки. Адже у кожного є знайомий, який заробляє більше, ніж ви, не докладаючи зусиль.

Але багатьох так виховали, що, мовляв, аби задоволення отримати, треба ще дуже постаратися, а ось страждати, важко працювати і чогось позбавлятися — це перевірений спосіб існування. Безпечний, правильний. Якщо дитина протестує, то обов'язково чує, що "ти нам ще спасибі скажеш" і все в такому дусі. Але я б на це "спасибі" особливо не розраховував.

 Навчитися хотіти можна в будь-якому віці. Вчитися, начебто вам рік від народження і вас уперше запитують: чого ти хочеш? Вчитися хотіти, як діти навчаються ходити.

Що роблять деякі жінки, вибираючи сукню? Вони йдуть в примірювальну, потім кличуть супутника, чоловіка, подругу, продавця, перехожих і всіх запитують: "Ну як? Робить блідою? Повнить? Старить? Підкреслює?" тощо. І це тільки початок. Тому що після покупки ця сцена тричі програється з усіма домочадцями, а наступного ранку плаття вже несуть повертати в магазин.

 Таким жінкам та іншим, для кого усвідомити свої бажання — завдання непросте, я раджу залишити людей у спокої, а рішення про покупку приймати виключно самостійно, не виходячи з примірочної. Хочете ви купити цю річ? Подобається вона вам? Беріть. Чек викидайте на виході з магазину. Вдома одразу відривайте всі бирки і носіть обрану річ, як би потворно вона не виглядала. Раз вже вирішили!

А якщо вирішили, що проведете вечір вдома, в колі серіалів і дітей, — так і сидіть вдома. І навіть якщо вам телефонують і заманюють: "Приїжджай! У нас тут круто!" — не треба хапати таксі і мчати назустріч пригодам. Залишайтеся вдома: ви ж самі хотіли.

Не слухайте порадників, слухайте себе. Що вибрали в меню, те і їжте! Дотримуйтеся своїх рішень і поважайте їх. Інакше так і будете все життя бовтатися підвладні внутрішньому конфлікту між "напевно" і "не знаю".

 У тих, хто впевнений у собі, у людей зі стабільною психікою і ясним розумінням того, чого вони хочуть від життя, немає потреби з'ясовувати, що про них думають інші.

Існує і зворотна залежність. Тому перестаньте запитувати людей про те, що вони думають про вашу зовнішність, ваші здібності, вашу обновку тощо. Все, що вам цікаво і важливо, намагайтеся з'ясовувати у себе. Я знаю: це важко. Це ціла робота - не питати. І цю роботу вам доведеться зробити.