Українським олігархам на замітку: Проти кого майданять молдавани

Хвиля протестів, яка накрила вчора Молдову, м'яко кажучи, не стала "громом з ясного неба". Здивування, швидше, викликає той факт, що молдавани, почавши протест проти фантастичної за масштабами та нахабством корупції у владних структурах, терпіли так довго. Власне, перші хвилі невдоволення накрили Молдову зразу після того, як в кінці 2014 року виплила "справа про вкрадений мільярд" – афера, завдяки якій з трьох найбільших банків країни було виведено в офшорки більше мільярда доларів (восьма частина ВВП країни, на хвилинку), після чого банківська система країни стала потихеньку прощатись з життям.

В травні минулого року молдавани вийшли на вулиці для першого направду масового протесту через відсутність адекватного розслідування прикрої події. Тоді молдовська влада спробувала прикритись від суспільства звітом приватних детективів приватної агенції Kroll. В якому звіті, на думку молдаван, йшлося про виконавців, а не організаторів та координаторів злочину.

Цинізм ситуації полягав у тому, що поки розслідували крадіжку першого мільярда, з тих самих банків у напрямку офшорних компаній повторно відплила майже така сама сума.

В жовтні минулого року США оголосили про згортання програми фінансової допомоги Молдові – до моменту, коли вдасться подолати корупцію. В ЄС теж явно заговорили про неможливість підтримувати реформи в країні, де крадуть аж так відверто і самозабутньо. The Economist охарактеризував Молдову як "бомбу з годинниковим механізмом", яка от-от вибухне радикальними протестами, після чого легко може бути поглинута Росією.

На думку молдаван, "уособленням зла", яке координує і контролює колосальну урядову корупцію, є олігарх Володимир Плахотнюк. Власник заводів, газет, радіостанцій, заступник глави Демократичної партії Молдови, перший віце-спікер у 2010-2013 роках. Чоловік, який, на думку громадян, не тільки хоче "приватизувати" Молдову – але й перебуває недалеко від реалізації свого сценарію.

Він хотів стати прем’єр-міністром країни, але президент Ніколае Тімофті навідріз відмовився вносити його кандидатуру в парламент. З формулюванням "Кандидат Плахотнюк не відповідає критерію чесності та непідкупності".

Саме після того Плахотнюк "проштовхнув" в прем’єри особу, яку молдавани вважають підручним олігарха. Павло Філіп, до того – міністр інформаційних технологій, був обраний на посаду прем’єра просто блискавично – впродовж 30 хвилин, без зачитування програми, дебатів чи якихось інших квазідемократичних дурниць.

Тепер, на думку аналітиків, Плахотнюк збирається посісти формально напівцеремоніальне крісло президента Молдови. Якого в березні обиратиме підконтрольний йому парламент країни. Після цього, з Філіпом на посаді прем’єра і однопартійцем Андріаном Канду на посаді спікера, Плахотнюк зможе приступити до формування "справжньої вертикалі". Ліниво відмахуючись від звинувачень у крадіжці двох мільярдів чи нестерпному зубожінні населення країни.

В цей момент молдавани зрозуміли, що далі терпіти було б зовсім нерозважливим, і почали вчора масові протести – з "попереджувальним" штурмом парламенту та іншими різкими рухами. При тому протестують "всі, хто не за Плахотнюка" – від проєвропейської платформа "Гідність та правда" до кремлівських маріонеток з "Нашої партії" Ренато Усатого.

І є явна надія, що протест буде успішним. Якщо й не вдасться попрощатись з Плахотнюком назовсім, то довести справу до позачергових парламентських виборів, під час яких вдасться "вичистити" з законодавчого органу помітну кількість "демократів", цілком реально.

Єдина біда – це реальний шанс на те, що замість скомпрометованих "плахотнюківців" в парламент цілком можуть зайти проросійські сили, а не проєвропейські активісти. Проти яких працює алергічна реакція населення на проєвропейські гасла, якими традиційно прикривалася Демократична партія Молдови.

І тоді замість місцевих злодіїв до влади пройдуть популісти й демагоги з відтінком горизонтального, а не вертикального триколору в очах. Єдине, що в такому разі може врятувати Молдову від повернення на російську орбіту – це жорстока фінансова криза самого Кремля.

А загалом, вся ситуація щось до болю нагадує. І блискучі європерспективи, і сумнівні банківські оборудки з офшорками, і звичка прикривати проєвропейськими гаслами свій відверто корупційний інтерес.

Звичайно, в нас немає свого Плахотнюка. Він у нас "колективний", так би мовити. Що не міняє простого факту. Євроінтеграція – це не комунізм брежнєвської епохи. Найправильнішими гаслами зараз не можна прикрити власне лінивство, бездарність і злодійкуватість. Себто можна, звичайно – але потім з парламенту долинатиме "сильний запах горілого", як то було вчора в Кишиневі.