Газові перегони: Чому Азербайджан переграв Росію

Зокрема, було введено в комерційну експлуатацію Трансадріатичний газопровід, через який газ із азербайджанського родовища "Шах Деніз-2" піде в країни Південної Європи – через Грецію, Албанію та Адріатику до південної Італії.

Передбачувана потужність нового газогону — 10 мільярдів кубометрів на рік, з можливістю збільшення пропускної здатності до 20 мільярдів. Акціонерами проекту виступили British Petroleum, азербайджанська державна SOCAR (по 20% акцій), італійська Snam, бельгійська Fluxys, та ще кілька міноритарних учасників проекту.

В той же день стало відомо, що в Німеччині було відкладено запуск другої нитки газогону Eugal, який, теоретично, мав би транспортувати газ з російського "Північного потоку - 2" далі вглиб континенту. Проект мав бути готовий до 1 січня 2021 року, зараз його перенесли на 1 квітня того ж року.

І, скоріше за все, це не остання затримка. Оскільки "Північний потік – 2" зупинився всерйоз і надовго. Про це каже, зокрема, той факт, що російський морський трубоукладчик "Академік Черський", який мав добудувати останніх 120 кілометрів злощасного газогону, на даний момент тільки почав переобладнання для необхідних зварювальних робіт. Далі на Балтиці настане сезон штормів. І навіть за прогнозами російських аналітиків "Північний потік – 2" не буде добудованим до кінця 2021 року.  Таким є оптимістичний для Кремля сценарій. Але ситуація, за якої у Німеччині термінали для зрідженого газу отримують все нові преференції, в Конгресі США готують додаткові санкції проти "Північного потоку – 2", і навіть однопартійці Ангели Меркель жорстко критикують всю цю газову епопею, все це може призвести до того, що російський газовий проект банально не відбудеться.

Чому Азербайджану вдалося зробити те, що не змогла Росія? Адже стосунки з ЄС у Баку, на тлі специфічного державного ладу, далекої від ідеалу ситуації з правами людини, та, особливо, після війни в Нагірному Карабаху, теж зовсім не прості.

Але незважаючи на все це, Трансадріатичний газопровід був не тільки збудований, але й отримав пільги у вигляді виключення з Третього енергетичного пакету ЄС – себто власники газогону зможуть транспортувати по ньому газ власного видобутку, при тому заповнивши ним трубу більш ніж на 50%. В той час як Росія все ще намагається завершити будівництво, яке мало фінішувати більше року тому.

Здається, "кардинально різне везіння" Баку та Москви має дуже просте пояснення. Якою б не була політична чи гуманітарна ситуація в Азербайджані, родина Алієвих ніколи не змішує економіку з політикою. Газ з азербайджанського родовища цілком спокійно продаватимуть грекам – які б не були стосунки, наприклад, між Афінами й Анкарою. Баку, на відміну від Москви, не використовує свої природні ресурси як геополітичну зброю, не намагається за допомогою газового шантажу когось до чогось примусити.

Через те і газ із "Шах Деніз-2" в Європі сприймають виключно як газ, тривіальний товар, який можна купити в якого завгодно продавця за ринковою ціною. В той час як від російського газу віє імперською величчю, мріями про відновлення СРСР, та іншими відвертими дурницями. Через те і "просто зайти в Німеччину і продавати газ" Москві не вдається.

Втім, безвідносно до того, з Трансадріатичного газопроводу чи з "Північного потоку – 2" (чи й з обох газогонів) отримуватимуть газ європейські країни, всі ці проекти, на жаль, натякають на ще одну не надто приємну для нас обставину. Майбутнє української ГТС також не виглядає надто райдужним, і українській владі не варто про це забувати.