Приголомшливий старт: Чи зможе Туск потіснити "Право і справедливість"

Впродовж останніх кількох років домінування "Права і справедливості" у польській політиці виглядало абсолютним. Маючи без малого 40% постійної підтримки, певну кількість союзних політичних проектів із правою ідеологією, а також роздроблену й дезорієнтовану опозицію, політичний проект, керований залізною рукою Качинського, міцно вріс у польські владні структури, стабільно демонструючи переконливі політичні результати якщо і не у всій Польщі, то в переважній більшості регіонів.

Натомість ключовий конкурент ПіСу, партія "Громадянська платформа", рік за роком не тільки програвала більшість політичних двобоїв із правими, але потроху губила імідж "єдиного центру опозиції". Рейтинг ГП, яка колись блискуче вигравала національні вибори, потроху скотився до 15% підтримки. А чимало молодих і амбіційних персонажів із цієї політсили потроху запускали власні проекти, розуміючи всю безперспективність перебування під "спільним дахом".

І причина цієї деградації була проста. Вона полягала у глибокій кризі партійного лідерства. Як лідерам партії – Єві Копач, Гжегожу Схетині, Борису Будці – так і пропонованим партією кандидам на вищі державні посади – явно бракувало як політичної харизми, так і багатьох лідерських якостей.

Винятком у цьому невеселому списку до певної міри був хіба що Рафал Тшасковський, який дав достойний бій Анджею Дуді на президентських виборах. Втім, у фіналі також зазнавши поразки.

За таких умов повернення Дональда Туска у польську політику – і, зокрема, на посаду очільника партії – виглядало як спроба повернути "старі добрі часи" домінування партії на політичному небосхилі. Наївна і трохи смішна – зважаючи на той факт, що Туск впродовж семи років не мав жодного стосунку до цієї реальності. Тим паче, що й це повернення відбулося далеко неідеально – бо засідання, на якому Туска мали переобрати головою ГП, довелося перенести із вкрай поважних причин. У запланований день збірна Польщі грала зі шведами на чемпіонаті Європи з футболу – яка вже тут політика? Поки тривав цей химерний процес, давні політичні опоненти Туска згадували всю свою аргументацію проти нього – про "злочинне підпорядкування Польщі Берліну", "зубожіння польського народу", і так далі.

Але в світі завжди є місце для чуда. Оскільки 3 липня Туск все таки зайшов в одну ріку двічі, повернувши собі посаду голови ГП. Зал стоячи аплодував його поверненню, а політик проголошував промову про те, що "Громадянська платформа повертається" – свідомо чи невідомо імітуючи Байдена, з яким у нього приятельські стосунки. А за даними опитування, проведеного за двадцять днів по тому, рейтинг партії зріс з 15 до 26%. І хоча відставання від ПіСу все рівно становить 6% - йдеться вже про боротьбу двох співставних суперників з адекватними шансами.

Звичайно, жодних революційних рішень чи дій Туск за цей час іще не вчинив, і ривок рейтингу – це просто демонстрація втоми польської опозиції за адекватним лідером. І навіть маючи хороші стартові позиції, Туск навряд чи зможе переманити на свій бік "ядерний" електорат ПіСу.

Натомість він цілком спроможний зіграти на втомі польського суспільства від домінування однієї політсили, і, скориставшись іміджем "людини, здатної перемогти Качинського" зібрати під свої прапори всіх невдоволених сьогоднішньою владою – окрім, звісно, прихильників ультраправих. Чи зуміє Туск це зробити, і втримати лідерство до далекого 2023 року, коли будуть наступні парламентські вибори – питання відкрите. Але шанси у нього є.

І повернення лібералів у вищу лігу польської політики – це непогана новина для України з цілого ряду причин. Починаючи від того факту, що Туск завше виступав адвокатом Києва, і намагався не педалювати тему польсько-українських історичних образ та взаємних злочинів. І завершуючи тим моментом, що у бюрократичних структурах ЄС він користується далеко більшою довірою і підтримкою, ніж політики з ПіСу. Відповідно, адвокація спільних українсько-польських інтересів – на кшталт обмеження транзиту по "Північному потоку – 2" чи розширення можливостей Східного партнерства – у його виконанні, в разі приходу до влади у Польщі, була б далеко ефективнішою, ніж то є зараз.