Пригнічена мовчанка: Як світ зреагував на "виборчий рекорд" Путіна

Вчорашній російський "референдум" – частково про рівень довіри населення Путіну, частково про здатність його адміністративної машини забезпечити потрібний результат – пройшов успішно. Тепер світові доводиться якось формулювати своє ставлення до четвертого терміну "демократично обраного" російського президента. Із чим насправді виникає чимало складнощів.

Звичайно, складнощі ці виникають не у всіх – Китай, Сербія, Болівія та Куба, а разом із ними – увесь пострадянський "колгосп" з ходу привітали Володимира Путіна з перемогою. Для них нічого не змінилося, і жодних дипломатичних тілорухів, окрім формальних привітань, робити не потрібно.

Зовнішньополітичні відомства Франції та Британії замість привітань видали, вочевидь, наперед заготовлені заяви про те, що вони "не визнають" вибори в Криму, як заявив рішучіший Париж, чи вважають ці вибори "неприйнятними", як зважено констатували у Берліні, де не можуть "говорити про справедливу у всіх відношеннях політичну конкуренцію" на Росії, але визнають, що "Росія також буде потрібна для вирішення великих міжнародних конфліктів", тому "хочуть продовжувати діалог". До Німеччини приєдналася і Австрія. Цілком ймовірно, що це не остання подібна заява, і якийсь подібний документ рано чи пізно вдасться ухвалити і на рівні ЄС. Якщо ж ні, то з невеликими варіаціями до трьох першопрохідців "обмеженого визнання" путінського успіху додасться впродовж доби ще з десяток послідовників, а звідкись із боку Будапешту, можливо, прийде і привітальна телеграмка.

А от США поки що зберігають таємничу мовчанку. Навіть Твіттер Дональда Трампа поки що не повідомив думки президента США про результати виборів на Росії. Одне з двох: або цей результат волевиявлення росіян став для американської дипломатії сюрпризом, до якого ніхто не здогадався підготувати кілька належних слів, або рішуча мовчанка і є наперед узгодженою реакцією американської влади, для виконавчої гілки якої Росія є настільки токсичною темою, що в будь-якому випадку краще промовчати, аніж дати зайвий привід для критиків у Конгресі поговорити на тему надмірної любові Дональда до Володимира. Хоча якоїсь заяви з боку Держдепу на чолі зі свіжопризначеним Майком Помпео уникнути Вашингтону, звичайно, не вдасться.

А загалом прихід Путіна на четвертий термін правління світ сприйняв як неминуче зло. Якому, звичайно, не доводиться тішитись. Але й боротись із ним – чи, принаймні, публічно заявити про нелегітимність виборів російського президента – ніхто, схоже, теж не збирається. Бо навіть "домашні заготовки" європейських країн про невизнання результатів виборів у Криму насправді є швидше політично-медійними маркерами, ніж обміркованими з позицій міжнародного права заявами. Хоча б тому, що в міжнародному публічному праві начисто відсутні норми поведінки зі світовими лідерами, які були обрані у "частково-нелегітимний" спосіб.

Як можна вести переговори з "частково нелегітимним" президентом? Які вимоги може – чи не може – ставити міжнародна спільнота до Росії аби виправити ситуацію з нелегітимністю? На всі ці питання наразі немає чіткої відповіді ні у Європі, ні у США. Відповідно, і всі заяви на цю тему, здається, є просто способами трохи зіпсувати свято новітньому московському самодержцю, а не окреслити якусь позитивну програму дій стосовно Росії. Що, звичайно, само по собі непогано. Але на черговий крок скоординованої боротьби Заходу з Росією, яка не вчора почалася і не завтра, вочевидь, закінчиться, все це не дуже схоже.