Приборкати та вичавити: Що отримує Україна від санкцій проти Росії

Із 27-го серпня запрацювали нові санкції США проти Росії, введені за отруєння "Новічком" у Британії екс-розвідника Сергія Скрипаля.

Вашингтон вводить обмежувальні заходи щодо іноземної фінансової допомоги, зокрема надання кредитів, та продажу зброї. Крім того, вводиться заборона експорту важливих для безпеки товарів і технологій. США також припиняють поставки в Росію продукції військового призначення, експорт оборонних послуг і товарів і технологій, потрібних для національної безпеки. Вони діятимуть щонайменше рік. Планується, що санкції працюватимуть у два етапи.

На першому етапі запроваджується заборона на всі товари чи технології, які контролюються Міністерством торгівлі США відповідно до Правил експортного адміністрування.

Другий етап передбачає посилення обмежень, якщо Росія впродовж 90 днів не виконає низку вимог щодо хімічної і бактеріологічної зброї.

І хоча російський ринок, включно із курсом рубля, регулярно негативно реагує лише на звістку про впровадження санкцій, чимало експертів і критиків досі вважає, що Захід діє неефективно проти агресора, який на четвертий рік після анексії Криму, його досі не повернув. Та в цілому вони помиляються.

Ефективність проти економіки

Як пише Найджел Гулд-Девіс з лондонського Chatham House у публікації, презентованій на BOFIT Policy Brief, західні санкції мають істотний вплив на російську економіку. І в майбутньому, навіть якщо Конгрес та адміністрація президента США не робитимуть їх жорсткішими, вони все одно матимуть сумні наслідки для Москви.

США і ЄС вперше ввели санкції проти Росії у відповідь на окупацію і анексію Криму в 2014 році. Це був поворотний момент у відносинах з Кремлем. До цього часу Захід прагнув інтегрувати пострадянську Росію в світову економіку. Тепер він почав вичавлювати її звідти. Але це неможливо зробити за рік чи за декілька навіть порівнюючи з тим, що інтеграція Росії відбувалася з початку 90-х. Також за останній час жодна економіка калібру Росії не піддавалася санкціям.

Не варто забувати, що Росія є одним з головних постачальників газу та нафти. Коли ми говоримо про масштабні санкції, окрім Росії можна згадати обмеження, які Ліга Націй застосовувала до Італії та США до Японії до Другої світової. Але і вони жодним чином не йдуть у порівняння з нинішніми інструментами проти Росії так само, як обмеження проти Ірану та КНДР. Бо останні не грають ролі практично незамінного сировинного придатку, яким Москва є, наприклад, для ЄС.

Тому розробка санкцій проти такої мішені, як Росія - це нова задача для демократій. Тим не менше, за ці роки можна простежити певні результати.

У випадку з Кремлем санкції направлені на енергетичні та фінансові сектори.

Міжнародні нафтові компанії відклали свої проекти з розвідки нових родовищ тим самим залишивши російскі без західних партнерів. Це не тільки гроші, але і технології. Реальні приклади: У 2014 році Shell призупинив плани з розвитку пласта Баженов з "Газпромнефтью". ExxonMobil призупинила участь в декількох проектах, передбачених в його рамковій угоді 2011 року з "Роснефтью". Наразі мова йде про втрату $500 млрд інвестицій через секторальні санкції. Без них Кремлю не вдасться дістатися до ресурсів "Баженовской свиты", де за різними оцінками ховаються щонайменше 8 трильйонів доларів.

Самостійну розробку Москва не здатна забезпечити через технології, які доступні лише міжнародним компаніям. І хоча "Газпромнефть" намагатиметься розробляти Арктичний шельф, через брак технологій вони втрачатимуть час.

Поряд із цим, санкції з 2014 по 2017 скоротили російський ВВП на 2,5%. За оцінками російська економіка до 2023-го року зростатиме на 1,5-1,7%, що набагато менше не тільки за глобальне зростання (3,7 - 3,9%), але й в інших розвинених країн (2,5%). Навіть країни СНД зростатимуть швидше (3,5-3,7%).

У власній передвиборчій програмі 2018 Путін обіцяв, що російська економіка зростатиме швидше за глобальний показник. На сьогодні це неможливо.

Відносини Росії зі світовою економікою ослабли через санкції.
Кредитування знизилося, у багатьох випадках радикально. З 2013 року доля міжбанківських позик і депозитів за межами країни впала з 60% до 37%. У Великій Британії цей показник скоротився з 24% до 11%.

Простіше кажучи, санкції позбавляють Росію ресурсів для розвитку як державного, так і економічного, включно із забезпеченням розвідки нових родовищ. Країна, яка і без того відставала у розвитку до своїх злочинів, гальмуватиме ще більше.

Поряд із цим завдяки санкціям крупні російські олігархи калібру Дерипаски позбавляються можливостей заробляти гроші вдома і вкладати та ховати їх на заході. З однієї сторони, олігархи таким чином нібито мають ставати ближчі до режиму Путіна, як їх останнього острівця стабільності. З іншої, вони все одно побоюються "деофшоризації" від очільника Кремля і зливають кошти в офшорні зони. А от через втрати західних ринків, кредитів, технологій, олігархи можуть впливати на поведінку російського лідера та самої системи. Якщо не зараз, то в майбутньому, перед перспективою зміни влади. Санкції як такі є інструментом, завдяки якому російська система має стати більш м'якою. І цього планується досягти поступово. Можливо, навіть до наступних виборів президента в 2023 році.

Що від цього Україні

Ми можемо апелювати до наших партнерів. Мовляв, попри санкції Росія не повернула Крим і продовжує агресію на Донбасі. Її економіка не зруйнована і забезпечує, в тому числі, її операції в Україні. Але штука в тому, що по своїй суті санкції сьогодні не направлені на досягнення цієї мети.

Але є декілка інших цілей. Вони розраховані на те, щоб втримати Росію від ескалації військової агресії. Також метою санкцій є підштовхування Росії до врегулювання ситуації в Україні, виведення військ на відновлення нашого контролю над територіями шляхом збільшення втрат і витрат за небажання йти на це. Ну і, звісно ж, санкції підтверджують, що міжнародні норми працюють і за їх порушення буде плата.

Дивлячись на все це санкції справді працюють. Як пише Foreign Affairs, у моменти інтенсивних бойових дій у 2014-2015 роках саме перспектива посилення останніх примусила Росію припинити суттєву агресію. Мова також про плани Москви щодо окупації Маріуполя, за який велися важкі бої в 2014-му році.

У всебічному дослідженні санкцій від Інституту міжнародної економіки Петерсона, в якому містяться щонайменше 100 випадків останніх йдеться, що вони найбільш ефективні, коли нав'язуються демократіям, країнам, які можуть бути ізольовані, і державам, з якими раніше були близькі стосунки. Жодної з цих ознак успіху немає в російському випадку. Проте санкції вже мають більший результат, ніж очікувалося, і призвели до нього швидше, ніж роки або навіть десятиліття, чого вони зазвичай вимагають.

На початку серпня секретар Ради Нацбезпеки РФ Микола Патрушев визнав, що санкції створюють серйозні проблеми в енергетичному секторі.

Варто пам'ятати, що злочинів, за які платитиме Москва, занадто багато. Окрім України це і збиття рейсу MH17, отруєння Скрипаля, втручання у вибори прех. Попри те, що головної мети у питанні України, а саме виконання Мінських домовленостей, Захід поки що не досяг, він повністю виконує свій план - ціна російської авантюри щоразу збільшується. І те, що Москва досі на Донбасі, свідчить виключно про ціну, яку вона готова за це платити. А далі буде Крим. Окрім цього, Росія також всіляко намагається піти з-під дії санкцій, намагаючись розхитати владу на заході, зокрема кібератаками, втручанням у президентські вибори в США, "дружбою" з популістами ЄС і спробами примирення з Німеччиною, в якої економічний конфлікт з Америкою. Не варто забувати і ресурсну Сирію, де режим Асада втримався завдяки Москві, і де Росія веде свою гру на Близькому сході. Все це також пригальмовує дію санкцій.

З огляду на всі перешкоди для успіху справи важливо, щоб союзники були стійкими і мали спільну мету, щоб йти до кінця. Можливо, доцільним було б відновити роботу апарату, який відповідає за санкції в Держдепі США, який ліквідували у 2017-му році.

Українцям же варто зрозуміти, що санкції наразі є ефективним і дешевим інструментом для Заходу приборкати войовничий сировинний придаток, від використання якого одномоментно неможливо відмовитися. І завдяки їм агресія Москви в нашій країні зупинилася. Попри візуальну нежиттєздатність "Мінська", час працює проти Кремля. І одного разу, за умови стабільності Заходу та нашого курсу, він почне працювати. Коли для існування системи в кремлі за нинішніх умов більше не залишиться ресурсів. Острах викликає Німеччина, яка будує з росіянами "Північний потік-2", Австрія, Угорщина, Словаччина і той самий французький президент Макрон, котрий зустрічається з Путіним. Та курс ЄС так само незмінний. Все інше - необхідність для існування цих держав, у яких так само лишаються власні інтереси. Їм потрібні російські ресурси. Все це не більше, ніж частина гри, яку Кремль повільно, але програє.