Гроші чи права: Чим охолодження між ЄС та Китаєм загрожує Україні

У Євросоюзі прийнято рішення зібратися на спеціальний саміт, щоб обговорити стосунки з Китаєм. Готуватися до нього у Брюсселі збираються без зайвого поспіху, оскільки, як заявив прем'єр-міністр Словенії Янез Янша, країна якого наразі головує в ЄС, ця позачергова зустріч відбудеться аж шостого жовтня.

При тому вже відомо, що запрошувати на подію голову КНР Сі Цзіньпіна не планують, оскільки переговори стосуватимуться формування єдиної європейської позиції стосовно торгівлі з Китаєм, а не ймовірного поглиблення наявних контактів.

І причини для роздумів у ЄС є, при тому — вкрай серйозні. По-перше, якраз виповнилася річниця з прийняттям закону про національну безпеку Гонконгу. Завдяки якому Пекін наповнив колишню автономію своїми силовиками, розчавив і загнав за грати політичну опозицію, і днями якраз завершив знищення більше чи менше демократичних ЗМІ. По-друге, концтабори для уйгурів в Сіньцзянському автономному районі — пардон, "центри професійно-технічної освіти та підготовки" з тортурами та примусовою стерилізацією жінок уйгурського етносу, схоже, нікуди не поділися, і працюють на повну потужність. А тим іноземцям, які наважуються критикувати цей стан речей, Цзіньпін обіцяє "розбити голову об сталеву стінку".

По-друге, стосовно "сталевої стінки". Китай розпочав будівництво як мінімум 119 нових шахт для стратегічних міжконтинентальних ракет. Відповідно, Вашингтону доводиться натякати, що подібні кроки неминуче призведуть до гонки озброєнь та холодної війни. Та перекидати протиракетні системи з Близького Сходу на позиції, де ті зможуть протидіяти загрозам з боку Китаю. Та й торговельне протистояння між Вашингтоном та Пекіном, яке розпочалося в період президентства Дональда Трампа, нікуди не поділося. Вашингтон консолідує свої можливості для впливу на Південно- Східну Азію, та формує регіональні союзи для протидії Пекіну. В той час як Китай продовжує будівництво інфраструктурного мегапроекту "Один пояс, один шлях" — і, по мірі сил, використовує Росію як ситуативного союзника у протидії США.

І складається ситуація, за якої на одній шальці терезів перебувають права людини, трансатлантична солідарність та просто здоровий інстинкт самозбереження. А на іншій — колосальних масштабів торгівля. Оскільки ЄС є найбільшим торговельним партнером Китаю. А Китай –  другим за обсягом товарообороту партнером ЄС. Другим після США.

Зважаючи на цей факт, говорити про масштабні санкції проти Пекіна, які могли б доповнити тиск на Китай з боку США, в Європі наразі ніхто не наважується. Це була б вкрай непопулярна тема, майже рівнозначна політичному самогубству для більшості ймовірних спікерів. Але й вдавати, що нічого не відбувається, теж неможливо. Особливо на тлі того, що ЄС вже почав вводити персональні санкції проти китайських посадовців, причетних до дій Китаю в Сіньцзяні.

Тому саміт стосовно подальших стосунків Європи із Китаєм буде заходом непростим. І хоча якихось радикальних наслідків і гострих антикитайських декларацій в стилі Дональда Трампа очікувати від нього не доводиться, розвиток торгівлі між двома ключовими економіками планети може помітно сповільнитися, впершись в "невидиму стіну" конфіденційних рішень.

І Україні, як союзнику ЄС, доведеться з цією "стіною" рахуватися. Втім, позитивна новина полягає в тому, що домінантних сфер торгівлі між Києвом та Пекіном — себто сільськогосподарської продукції та металургії — вся ця історія навряд чи стосуватиметься. А от доступ китайських "інвесторів" до радянських ноу-хау в сфері авіабудівництва, виготовлення авіаційних двигунів чи ракет викличе з боку Брюсселя не менше роздратування, аніж демонстрували у Вашингтоні після невдалої оборудки окремих українських "бізнесменів" з "Мотор-Січчю". І можна скільки завгодно говорити, що європейські рішення стосовно Китаю ніяк не повинні впливати на українську економічну політику. Але без тверезого і прагматичного узгодження позицій Києва та Брюсселя стосовно торгівлі з Пекіном в України можуть виникнути істотні проблеми із західними союзниками.