Послання країні-антиподу: Що демонструє реакція Путіна на домашній арешт Медведчука

За добу після судового засідання, в ході якого гіперлагідна українська Феміда продемонструвала занімілим спостерігачам, що за державну зраду в якості запобіжного заходу підозрюваний може отримати домашній арешт, на подію відреагували в Кремлі.

Себто перша реакція – пасаж про "полювання на відьом в Україні" у виконанні лідера "Єдиної Росії", заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва пролунала достатньо оперативно, іще вчора.

А от спіч Володимира Путіна – про те, що Україну перетворюють на "антипод Росії" – прозвучав вже сьогодні, без малого за добу після події. Характерним є час цих послань. Російські посадовці – як Путін, так і Медведєв, висловилися вже після того, коли проміжне рішення у справі Медведчука було прийнято. Зіграти на випередження, і спробувати порятувати Медведчука, пригрозивши Києву проблемами за ймовірний "наїзд" на кума російський президент та його підручні не захотіли. І не треба про їхню "повагу до незалежності судової влади" – той самий Медведєв, наприклад, без жодних проблем називав "незаконними" обвинувачення проти Медведчука задовго до завершення цієї справи.

Та й суть послання Путіна була відверто банальною. В Україні "відбувається абсолютно очевидна зачистка політичного поля", "закриваються загальнонаціональні засоби масової інформації", "з політичних мотивів вибірково комусь в провину ставиться робота з Росією в сфері економіки, хоча багато хто, в тому числі і особи з вищого політичного керівництва країни, активно працює протягом багатьох років в Росії і в Криму" – у всіх цих фразах немає нічого такого, що Кремль не озвучив би вже багато-багато разів.

Подібну кризу жанру складно пояснити несподіванкою – ситуація з Медведчуком розгорталася як мінімум з 11 травня, після того, як Венедіктова підписала підозру у держзраді.

Натомість реалістичним видається інше пояснення. Суть якого полягає в тому, ще Медведчук вже давно не потрібен Путіну. Для чого є цілий ряд причин. Починаючи від того, що Віктор Володимирович – це динозавр тієї епохи, коли "русмір" в колишні союзні республіки несли політичними засобами. Тепер його ніби як намагаються просувати військовими провокаціями чи, на крайній випадок, економічним шантажем. Тому патріарх Кіріл, колись майже всемогутній Сурков, і "український кум" Віктор Медвдечук стали банально непотрібними.

А другий момент полягає в тому, що і в якості проросійського та керованого Кремлем політика Медведчук нагромаджував провал на провалі. Бо що СДПУ, що блок "Не так", що "Український вибір" – все це не зіграло. Та й ОПЗЖ в його теперішньому вигляді успішним вважати складно. Після старту Ахметовсько-Колесниківського проекту він має реальні шанси втратити добрячий відсоток і без того не надто чисельного електорату.

Тому із засудженням "цькування Медведчука" Кремль, звичайно, виступив. Але засудження вийшло доволі млявим і неправдоподібним. Бо для путіна кум не вартує нової війни. Тим паче кум, який не зумів – і явно ніколи не зуміє – принести в Кремль ключі від Києва.