Погрози Бандерою. Що спільного між польською владою та "корінними киянами"

Заява Вітольда Ващіковскі про те, що Польща не пустить Україну до ЄС, якщо не будуть вирішені історичні питання (читайте – якщо Україна не прийме польську трактовку нашої спільної історії), виглядає, прямо скажемо, дико.

Пояснень тут може бути рівно два. Або це агентура Кремля так успішно працює в "Праві і справедливості" – і цей варіант насправді є досить реальним, бо ж, як писав один російський поет, " Ах, обмануть меня не трудно!.. Я сам обманываться рад!"

Або це персональне божевілля польської правлячої еліти. Помножене на купу різних факторів – скажімо, недавній тихий демарш Порошенка, який поїхав святкувати безвіз не на польський кордон, а на словацький.

Втім, будь-який із варіантів не несе для Україні нічого доброго. І мова навіть не про реальність польської погрози. До гіпотетичного вступу України в ЄС ще стільки часу, що "Право і справедливість" встигне запороти економічну ситуацію в країні настільки, що її поженуть із владних кабінетів не згірш нашого Януковича. А от міждержавні і міжнаціональні стосунки України і Польщі, українців і поляків – вони тривають тут і зараз. І тут і зараз руйнуються пам'ятники і могили, б'ють українців, які їдуть на заробітки до Польщі. А така позиція влади, вона тільки розпалює негативні емоції аборигенів до "понаїхалих".

До речі, ті розумні голови, які ще є у польській владі, навпаки, говорять про те, що українці в Польщі – це мало не спасіння для пенсійної системи. І не тільки говорять, а й роблять певні кроки для спрощення працевлаштування наших громадян у їхній країні. Але при цьому ліва рука, ніби не помічаючи, що робить права, підбурює поляків ставитися до українців, як до унтерменшів.

Колись дружина працювала в одному з київських банків – і там зіткнулася із подібним ставленням "аборигенів" до "понаїхалих". Це не виражалося у чомусь серйозному, просто була чітке протиставлення "першого" і "другого" сорту. Прямо як на тих плакатах з виборів-2004. При цьому "корінні кияни" навіть не задумувалися, що в тому числі завдяки цій міграції вони працюють "білими комірцями", а не водіями маршруток, і зарплати отримують за одну й ту саму роботу в рази більшу, ніж в регіонах, звідки цей "другий сорт" і "понаїхав".

Так і поляки. Потрапляючи у все більшу залежність від українських робочих рук, в той же самий час усе сильніше і упевненіше плюють на ці руки. Що їм рано чи пізно таки вийде боком. Або напругою у міждержавних стосунках (які важливі не тільки для нас, а і для них), або заворушеннями чи навіть бунтом польських українців.

Хоча певна прагматична логіка в словах Ващіковскі все-таки є. Вступ України до ЄС означатиме якщо й не ріст економіки до євросоюзівського рівня, то точно дозволить українцям жити і працювати в будь-якому куточку Європи. А хто тоді буде рятувати польську пенсійну систему, над якою вже зараз стогнуть (і дякують українцям) польські чиновники? Тож, можливо, причина тут зовсім не в Бандері.

Втім, і "історичне божевілля" теж відкидати не можна. Он з іншого боку українського кордону, за порєбріком, один місцевий вождь настільки загрався у богообраного, що захотів повернути Крим – і, як той ведмідь, втрапив у капкан. Чи ж не очікує на Качинського якась пастка, створена його власною недолугою зовнішньою політикою?