Політика привідкритих дверей: Як Україна розділила НАТО

Ситуація несподівана, адже формат подальших стосунків України з альянсом сторони активно обговорювали з початку квітня, коли очільник українського МЗС Дмитро Кулеба зустрічався з держсекретарем США Ентоні Блінкеном і генсеком НАТО Йенсом Столтенбергом. Відтоді провели з десяток різноманітних зустрічей, нарад і переговорів на тему того, як Північноатлантичний альянс може співпрацювати з Україною.

Схоже, користь від тих зустрічей вийшла невелика. І хоча новопризначений заступник глава Офісу президента Андрій Сибіга і заявив, що  Україна зробила все необхідне для отримання Плану дій щодо членства у НАТО, в цьому вбачається чи то невеликий досвід чиновника на новій роботі, чи то звичка його керівництва видавати бажане за дійсне.

В рядах зовіншньополітичних відомств країн – членів альянсу – спостерігається повна відсутність одностайності. Наприклад, міністр закордонних справ Польщі Збігнев Рау рішуче розкритикував рішення не запрошувати Україну на саміт лідерів країн НАТО.

"Приймаючи саміт НАТО у Варшаві у 2016 році, ми прагнули, щоб Україна - жертва російської агресії – була спеціальним гостем. Цього разу запрошення не отримав президент України. Кілька днів тому, намагаючись врятувати ситуацію, президент Байден запросив президента Зеленського до Вашингтона. Однак це відбудеться після зустрічі з Путіним. Тим часом порядок повинен бути протилежним і бути елементом продуманої політики, а не "операцією збереження обличчя", – заявив поляк.

Хоча вочевидь, його родздратування підсилило те, що Джо Байден проігнорував його пропозицію стосовно зустрічі з президентом Польщі Анджеєм Дудою перед переговорами із Путіним в Женеві.

Навіть рішучіше за Офіс президента та Рау виступила колишня держсекретар США Кондоліза Райс, яка заявила, що Україна і Грузія повинні отримати План дій щодо членства та стати-таки членами альянсу. "НАТО, як основна світова організація колективної безпеки демократичних держав, повинна прийняти до своїх лав Україну та Грузію і для цього підтримати План дій щодо членства", - сказала вона. Відчувається, все-таки, що людина керувала зовнішньополітичним відомством США під час Бухарестського саміту, а в юності досліджувала політичну та військову стратегію Варшавського блоку. І прикро, що зараз вона – всього лише один з моральних авторитетів у Республіканській партії.

Натомість сигнали, які поступають до Києва з боку Берліна, виглядають замалим не протилежними. "Ви знаєте наше ставлення до України, її значення і наші зусилля на Україні, але питання вступу в НАТО, як ми вже говорили, не стоїть на порядку денному", - заявила представниця німецького уряду Ульріке Деммер на брифінгу в Берліні. І ні слова не тільки про ПДЧ, але й про якісь там "відкриті двері".

Зважаючи на поляризацію між "старою" та "новою" Європами, а також достатньо невиразну позицію США, керівництву альянсу, вочевидь, доведеться формулювати "середній" варіант резолюції, і потроху схиляти на свій бік учасників із замалим не протилежними поглядами.

Власне, цей процес вже почався – пробні заяви компромісного змісту озвучив спочатку спеціальний представник генсека альянсу Джеймс Аппатурай, а потім і генсек Столтенберг.

"Я очікую, що лідери НАТО підтвердять політику відкритих дверей. Саміт продемонструє підтримку НАТО для Грузії та України та їхніх євроатлантичних прагнень. Фокус робиться на реформах, і ми продовжимо допомагати їм у впровадженні цих реформ", – заявив очільник альянсу.

І якщо це його фінальна позиція – то вона, як і всякий компроміс, викличе незадоволення всіх сторін. Як Київ, так і наші східноєвропейські партнери навряд чи зрадіють відсутності конкретики стосовно того, коли "політика відкритих дверей" дозволить Україні хоча б отримати ПДЧ з чітко окресленими реформами, яких від нас сподіваються. Натомість чинна влада Німеччини буде роздратована тим, що це "несвоєчасне" питання взагалі стане предметом обговорення і потрапить в підсумкові документи саміту.

Втім, у лідерів ключових держав альянсу будуть всі шанси іще раз поговорити на цю тему – між білих пісків Корнуоллу, де більшість із них зібралася на зустріч у форматі керівників країн "великої сімки". Залишається сподіватися, що без присутності Столтенберга, поляків та відставних республіканських політиків, фрау Меркель не зуміє переконати Байдена в необхідності "перестати дратувати Росію". У цьому плані – вся надія на господаря саміту, Бориса Джонсона, який, схоже, давно вийшов із клубу поціновувачів російського президента.